Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

— Правда — це духовна мова віри, а іронія — це духовна мова збігів.

Учні похитувалися на місці, підкоряючись тиші.

— Гумор — це духовна мова свободи,— сказав Ідрис,— а жертва — це духовна мова спокути.

Він знову зупинився, борючись із марнославством, знаючи, що може продовжувати ту поему дуже довго. Він поглянув на учнів, червоний з обличчя від докорів сумління, і посміхнувся їм у відповідь.

— Усе є духовним і все виражається завдяки своїй власній духовній мові. Зв’язок з Джерелом неможливо урвати, а лише порушити.

Учні загорлали і почали аплодувати, потім утихомирилися, горді й розкаяні водночас.

— Коли ви не проти,— запропонував Ідрис,— я б не відмовився ще від однієї перерви, десь на годину, якщо влаштовує.

Учні інстинктивно підвелися, проводжаючи мудреців до їхньої печери.

— Не знаю, як ти,— сказав я Карлі, радіючи перерві,— але мені хочеться чогось не святого.

— Якраз і я про це подумала,— мовила вона.— І мені байдуже — пити чи смалити. Мої нерви аж у роті.

— Ти хотіла опинитись на арені, еге ж?

— Це була серйозна фігня для розумників,— блискаючи очима, заявила Карла.

Ідрис був кмітливий і харизматичний, але він поставав перед такими інквізиціями багато разів. Він знав, де тверда земля, а де політичний пісок. Я вже звертався з запитаннями до багатьох учителів і зрозумів, що інколи кмітливість прикриває нестачу принциповості, а харизма приховує амбіційність. Мені подобався цей учитель, але він уже був святим у очах своїх учнів, і це трохи хвилювало, бо п’єдестал зазвичай вищий за людину, яка на ньому сидить.

Мудреці повернулись, і дискусія продовжилася ще на три допитливі години, доки у гостей не закінчились запитання. Потім вони схилилися Ідрисові до ніг, просячи про благословення — у відповідь на те, яке самі дали йому на початку дискусії.

— Я справді полюбляю такі ігри, Ідрисе,— зауважив Дайте Подумати, прощаючись останнім.— Я завжди дякую Божественному, що ми можемо вільно висловлювати наші ідеї та не боятися нових, якщо на те буде благословення.

Мудреці обрали простіший шлях донизу, на якому трояндові пелюстки захищали їхні босі ноги. І вони були занурені в думки, а може і трохи не такі підозріливі, амбіційні та сварливі.

Ідрис пішов помитись і помолитися. Ми допомогли розібрати тимчасову пагоду і позбирали килими і таці.

Карла викликалася покерувати кухнею і приготувала вегетаріанське пулао[161] та шматочки цвітної капусти і картоплі з кокосово-вершковою підливою, а ще зелені боби під соусом з коріандру та шпинату, шматочки моркви й гарбуза, запечені у фользі над вогнем, і рис басматі, просочений мигдалевим молоком.

Дивлячись, як Карла керує каструлями та стравами з рису і овочів на шести гасових конфорках водночас, а вир смаку й кольору шкварчить в ураганах пару, я був просто загіпнотизований, витріщаючись, неначе та сова, доки Карла не затягнула мене у процес миття посуду.

На кухні ми працювали з трьома молодими жінками з громади учнів. Вони теревенили з Карлою про музику, моду й фільми, а водночас готували їжу для двадцяти вісьмох відданих. Вони сприймали куховарство для Ідриса та інших на горі як священний обов’язок і вкладали в їжу часточку своєї любові, щоб учитель міг її покуштувати.

Коли учні не готували, молилися чи навчалися, то полюбляли поїсти, тож коли банкет завершився, не залишилося навіть крихти від ароматних страв Карли. Сама вона небагато з’їла, але після багатьох компліментів підняла свого келиха, пропонуючи тост за сите завершення свята.

— Я наготувалася на цілий рік наперед,— заявила вона.— За куховарство раз на рік!

— За куховарство раз на рік! — загорлали послідовники, які куховарили щодня.

Коли начиння вже зібрали у сяйливі вежі й більшість послідовників залишили табір чи пішли спати, тоді навколо вогню зібралися гірські грішники: Карла, Дідьє, Вінсон, Рендалл, Анкіт і я.

Дідьє запропонував пограти в непристойну гру, в якій кожен, хто ненароком сказав непристойне слово під час розмови, мав випити. Його теорія полягала в наступному: людина, яка найбільше поведена на сексі, нап’ється найшвидше, і тоді ми всі про це дізнаємось.

Я знав, що найбільше поведений на сексі Дідьє, який, так уже сталося, мав майже стовідсотковий імунітет до алкоголю. Карла також про це знала й обрала новий напрямок для розмови.

— Як щодо такого, люди,— запропонувала вона, підводячись, щоб відійти.— А чому б вам не розповісти один одному правдиву історію того, чому ви сидите тут, а не деінде, з коханням свого життя?

— Ранвей в ашрамі,— без заохочення почав Вінсон.— І в цьому є моя провина. Я настільки в неї закоханий, що перетворив дівчину на святу, розумієте? І не думаю, що для такого є екзорцизм навпаки.

— Я точно знаю, що ти маєш на увазі,— мовив Рендалл.— Але краще б не знав.

Ми з Карлою побажали всім на добраніч. Я схопив одного зі згорнутих килимів, полотняне покривало, шматок мотузки і свого наплічника з необхідними припасами. Карла несла дві ковдри та власну сумку з базовими речами. Підсвічуючи собі смолоскипами, ми підійшли до пагорба, лякаючись стрибаючих тіней, аж тут стежка раптом повернула.

— Ти ледь не пристрелила тінь, правда ж? — запитав я, примостившись біля Карли на вузькій стежці, а смолоскип у Карли в руці відкидав кола ясності на темні полотна нічного лісу.

— Це ти потягнувся по ножа,— нагадала вона, підсовуючись ближче.

Я використав мотузку, щоб змайструвати досить непоганий прихисток. «Коли мотузка правильна,— колись розповів мені один президент об’єднання далекобійників,— і достатньої довжини, далекобійник може зробити майже все».

У моєму далекобійному наметі ми розмовляли, цілувалися, розглянули кожне запитання й кожну відповідь, почуті під час дискусії.

— Ви, хлопці, узагалі цього не доганяєте,— сонно мовила Карла, коли ми разом пробігли крізь долину ідей.

— Ми, хлопці?

— Ви, хлопці.

— Чого не доганяємо?

— Істини,— пояснила вона.

— Якої істини?

— Великої істини.

— Про що?

— У тім-то й річ,— сказала Карла, а її очі сяяли зеленими дзеркалами.

— У чому річ?

— Ви, чоловіки, одержимі істиною,— уточнила Карла.— Але істина не настільки велика штука. Істина — це стриманість після трьох коктейлів.

— Мені не потрібно пити,— посміхнувсь я,— щоб не стримуватися біля тебе.

Ми цілувались, і кохалися, і продовжували теревенити, і сварилися, повертаючись до початку, аж доки не поснули, а