Тінь гори - Грегорі Девід Робертс
— Але до яких конкретно сакральних тестів ви зверталися під час свого аналізу, майстре-джі?
— Наша спільна людяність і є цим сакральним текстом мирного людського серця,— сказав Ідрис.— І ми лише почали його писати.
— І як саме вираження цих позитивних характеристик веде нас до мети? — не заспокоювався Амбіційний.
— Ми — люди, народжені зі здатністю акумулювати нееволюційні знання і формувати нашу поведінку так само, як тварини,— пояснив Ідрис, тягнучись по склянку води.— Що є надзвичайно важким завданням для інших тварин, але надзвичайно простим для нас, дякуючи Божественному.
— А можна конкретніше про нееволюційні знання, майстре-джі? — запитав Підозріливий.— Я не знайомий з цим терміном.
— Це речі, які ми знаємо, але нам їх необов’язково знати для того, щоб вижити. Додаткові знання про все.
— Ми багато чого знаємо,— заявив Амбіційний.— Це навряд чи можна назвати одкровенням. І ми здатні формувати нашу поведінку. Де ви вбачаєте в цьому суть, майстре-джі?
— Без жодної з цих речей,— провадив Ідрис,— ми не можемо претендувати на долю. Але завдяки їм обом існування нашої долі не викликає сумнівів.
— Як, майстре-джі?
— Ми не будемо приматами вічно. Ми можемо змінюватися. Ми постійно змінюємося. Ми відкриємо більшість існуючих законів і контролюватимемо нашу еволюцію. Це випадок, коли доля контролює ДНК, а не навпаки, як було раніше, до цієї миті.
— А ви можете дати визначення долі? — зажадав Амбіційний.
— Доля — це скарб, який ми знаходимо, усвідомлюючи свою смертність.
— О так! — заволала Карла.— Пробачте!
— А може, прийшов момент,— запропонував Ідрис,— зробити перерву і відпочити перед наступною порцією виклику?
Учні підвелися, щоб відвести мудреців до їхньої печери. Мудреці попрямували геть, насупившись у роздумах.
Ідрис роззирнувся, і Силвано запропонував йому свою руку. Ідрис зустрівся з Карлою очима і посміхнувся нам.
— Радий тебе тут бачити, Карло,— мовив він, коли ми поверталися до його печери з Силвано.— Так приємно бачити вас двох разом!
— А знаєте,— сказав Вінсон, коли ми залишилися наодинці.— Гадаю, що починаю освоюватися. Карло, ти щось вигадала з футболками. Ти ж нотуєш усе це, Рендалле, правда?
— Роблю ретельні нотатки, пане Вінсон.
— Я б хотів їх потім побачити.
— Я також,— мовила Карла.
— І я,— погодивсь я.
— Дуже добре, що ми це владнали,— сказав Дідьє.— А тепер може хтось нарешті відчинить бар? Моя душа, може, й удосконалюється, але розум благає про милосердя.
Розділ 80
Підозріливий мав ще одне запитання на продовження змагання, але Ідрис спокійно підніс руку — наполегливо, утихомиривши всіх, і полинув за обрій своїх роздумів.
— Наскільки я бачу,— тихо почав він, а та піднята рука була неначе тризубець чистого терпіння,— ми — це єдиний вид, наділений здатністю бути чимось більшим, ніж є зараз, а можливо, навіть більшим, ніж мріємо стати, і потенціалом дістатися куди забажаємо.
Він на мить зупинився.
— Чому ми дозволяємо кільком штовхати багатьох на змагання, споживання і боротьбу? — провадив Ідрис.— Коли вже ми почнемо вимагати миру так само пристрасно, як вимагаємо свободи?
Раптові сльози покотилися на його повернуті догори долоні, що лежали на колінах.
— Пробачте мені,— сказав він, витираючи очі зворотом долоні.
— Великий мудрецю,— звернувся Дайте Подумати, співчутливо ллючи сльози разом з ним.— Сьогодні нас усіх привела сюди сила любові. Нехай ми всі будемо щасливі у своїх духовних зусиллях.
Ідрис розсміявся, струшуючи з очей місячне каміння сліз.
— Це семантична помилка, великий учителю,— зауважив він, заспокоївшись.— Любов не має сили, бо її можна подарувати лише на власне бажання.
— Дуже добре,— посміхнувся Дайте Подумати,— що таке Сила?
— Сила впливає на людей і процеси або спрямовує їх,— пояснив Ідрис.— Сила — це міра контролю і завжди пов’язана з авторитетністю. Сила — це страх, що підкоряється жадобі. Любов позбавлена страху і жадоби, так само як авторитетності чи контролю, і саме тому вона є вищою за ілюзію сили.
— А як щодо сили зцілення? — нагадав Сварливий.— Ви її заперечуєте?
— А це енергія зцілення, майстре-джі. Кожен цілитель знає, що в цьому немає сили, але енергія існує в надлишку. Енергія — це процес. Сила — це спроба вплинути на процес, скерувати чи контролювати його.
— Навіть сила молитви, майстре-джі? — поцікавився Амбіційний.— Хіба такого не існує?
— Існує духовна енергія молитви,— відповів Ідрис,— так само як і духовна енергія любові, й обидві є резервуарами благодаті, але не існує сили. Енергія — це процес, а сила — це спроба контролювати процес.
Вінсон поривався заговорити.
— Сила — погана, енергія — хороша,— прошепотів він Карлі.— Абсолютна сила псує.
— Дуже добре, Стюарте,— радісно озвалася Карла.
— Скористаймося кальяном,— запропонував мудрецям Ідрис.
— Дуже добре, Ідрисе,— навіть радісніше прошепотів Дідьє, і зібрання розслабилося, доки мудреці та мій французький друг задовольняли свої бажання.
— Продовжимо? — запропонував Ідрис, коли мудреці зловили достатньо кайфу, щоб знову спуститися до метафізики.
— Звісно,— відповіли мудреці.
— Той факт, що ми такі як є,— мовив Ідрис, наче дискусія і не переривалася,— та ставимо влучні запитання, незважаючи на те, скільки століть знадобиться, щоб докопатися до правди,— це, власне, і є долею. Доля також, як і життя,— це раптове явище.
Вінсон нахилився, щоб прошепотіти запитання, але Карла його випередила.
— Енергія плюс напрямок дорівнює доля,— випалила вона, зосереджена на дебатах.
— Але доля? — сказав Підозріливий, і цього теплого вечора його виголена голова виблискувала від поту.— Ви можете ще раз це пояснити?
— Наша людська доля — це факт, а не гіпотеза,— мовив Ідрис.— Доля — це можливість сфокусувати духовну енергію у формі волі, щоб змінити майбутній напрямок нашого життя. Ми всі більшою чи меншою мірою робимо це з нашим особистим життям і з колективним життям людства. Ми вже живемо скерованим життям і лише самі можемо це усвідомити і скерувати його позитивніше.
— Але як таке можливо усвідомити? — наполягав Дайте Подумати.
— Виражаючи низку позитивних характеристик найкращим чином,— підказав Ідрис.— Саме це і є реалізацією душі, яка виражається у людській доброті й хоробрості.
— Але навіщо? — запитав Амбіційний.— Навіщо комусь напружуватися й робити хороші, позитивні речі? Чому просто не працювати заради власної вигоди? Оскільки ви так полюбляєте науку, то хіба це не еволюція?
— Жодним чином,— посміхнувся