П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр

— Через повстанський район?

— Удень тут порядкують урядові війська, але повстанці чатують завжди поблизу.

Гундлах кивнув, задоволений відповіддю. Йому було не до жартів. Він міркував. І тепер йому здалося, ніби все стало на свої місця. Викрадачі діяли в своєму районі, це цілком логічно. Парк Бальбоа, розташований на висоті тисяча метрів над рівнем моря, був майже порожній. У ньому були концертний павільйон, оглядове колесо, копії статуй майя, дерев'яні столики і місця для вогнищ. Тут стояв непоганий ресторан «Лос Планос де Рендерос». Планосом називався гірський хребет, підніжжям якого розтяглось велике передмістя з віллами й розкішними садками. А що означало «Рендерос» — Гундлах ніяк не міг пригадати, він знав лише близькі за звучанням слова «рендімьєнто», що означало «прибуток», «віддача», і «рендісьйон», тобто «передача», «капітуляція», «приборкання»; саме ці слова найбільш пасували для такої ситуації.

— Сюди треба приїхати ввечері, — мовив Гертель. — Отой отвір угорі, ніби ворота між скелями, називається Пуерта-дель-Дьябло, тобто Ворота диявола, там стародавнім індіанцям якось явився диявол власною подобою.

— Не лякайте, то їм, мабуть, увижалося.

— Крізь ті ворота видно все місто, мов у рамі, — улюблений мотив для фотографій. Долина передгірних лук, так назвали іспанці цю місцевість, та й у наші дні, особливо навесні й улітку, долина нагадувала велике пасовисько, і незважаючи на це, вони поставили посеред неї місто Сан-Сальвадор… А ліворуч — гори Гондурасу, де вибухнула так звана «футбольна війна», що тільки недавно офіційно припинилась.

Найближчі два ресторани серед розкішних дерев називались «Белла Віста» й «Монтеррей». Машина їхала повз тенісні корти й гольфові майданчики. Тут був аристократичний район міста. Віддалік ресторану «Монтеррей» стояв перевтомлений поліційний патруль. У Гундлаха й Гертеля, як і на першому контрольному пункті, перевірили документи, пістолета цього разу не знайшли, але попросили вийти з машини; Гертель передбачливо замкнув рульову колонку й витяг ключ. Їх підвели до гладкого офіцера, який не радив їхати далі: за вулицею номер п'ять уже небезпечно — бандити.

— На жаль, мусимо, — сказав Гертель. — Ми не катаємось, капітане! На Лемпі наша фірма споруджує об'єкт.

— Може, вам дати супровід до Ілобаско?

— Дякую, дуже люб'язно з вашого боку, але…

Поки вони розмовляли, під'їхав поліційний автобус і заступив собою їхню машину. Гундлах занепокоївся, хотів уже йти.

— Дайте ваше посвідчення, — сказав капітан. — Документ з посольства, сеньйоре! Ми повинні поставити штамп.

— Навіщо?

— Для підтвердження перевірки. Тоді вас не перевірятимуть на наступному контрольному пункті. Матимете зелену вулицю.

Він був аж занадто ввічливий. Гундлах послав Гертеля до машини, а сам залишився тут, проте не зводив погляду з поліційного автобуса. На дверцятах кабіни був намальований яскравими фарбами великий державний герб з написом довкола: «Департамент Сан-Сальвадор — сільська гвардія». Посеред герба було п'ять вулканів у промінні сонця й червона санкюлотська шапочка, як символ визволення, а також дата 15 вересня 1821 року… Все це чітко закарбувалось у пам'яті Гундлаха. Подякувавши, він взяв проштампований документ і, обминувши автобус, попрямував до своєї машини, яка вже стояла з заведеним мотором. Вони відразу ж рушили, щоб надолужити прогаяний час, адже попереду лишалась найвідповідальніша операція. Але знову сталась прикра випадковість.

За другим поворотом, знехтувавши осьову лінію, просто на них летів білий «сітроен». Гертель різко натиснув на гальма, з-під коліс бризнуло щебенем, і машина зупинилась біля самого кювета.

— На волосинку… — проказав Гертель. Пахло смаленою гумою. В дзеркалі заднього виду вони побачили хмару куряви. Звернули також увагу, що в них відчинився багажник. Гундлахові стало млосно: навіть від різкого гальмування багажник не повинен відчинятися! Він сам замкнув його біля інституту тропіків, після того як Гертель сховав туди пістолет.

Коли Гундлах виліз із кабіни, його ніби ножем різонуло. Багажник був порожній, якщо не брати до уваги запасного колеса, сумки з інструментами й пістолета.

Перше, що Гундлах почув, було жалібне схлипування. Біля нього стояв, зігнувшись і спершись на бампер, Гертель і гірко плакав; взяла гору схильність до сентиментів у його душі, і прорвавшись тепер, вибухнула істерикою.

— Немає, нічого немає! Тепер усе пропало, кінець…

О боже, чому кінець — адже все тільки-но почалося! Гундлахові ніби молотком гатило в скроні, здавалось, голова розколюється. Раптом він побачив на дні багажника дві завбільшки з кулак грудки коричневої тістоподібної маси. Очевидно, вони були приліплені до кришки відімкненого багажника й тримали її прочиненою, а від різкого гальмування відклеїлись і впали вниз… Під їх вагою кришка й трималась зачиненою після того, як у ній протягом якихось секунд був зламаний замок. То була пластикова вибухівка, на щастя, як показав детальніший огляд, без детонатора. Враз, мов блискавка, в Гундлаха промайнув здогад. Якась банда гангстерів була в курсі справи, очевидно, підключилась до готельного телефону й усе слухала. Вдало зроблений хід, добре обдуманий і вбивчий.

Вбивчий? Лише приголомшливий, але це проходить. Побачимо ще, хто тут виграв. Гундлах узяв у руки пістолет, просто інстинктивно, він не збирався стріляти — та й у кого ж, власне? Йому просто хотілось бути озброєним. Адже Гертель так перенервував, що йому й на думку не спало б у разі необхідності взятися до зброї.

Коли вони розверталися, здаючи назад, піднята кришка багажника закривала видимість. І ось вони вже знову на тому самому місці, з якого п'ять-шість хвилин тому рушили, не підозрюючи, що їх пограбовано.

Пост зник. Довкола не видно було жодного поліцейського. Контрольно-пропускного пункту також уже не було на місці. Очевидно, то був пересувний пункт контролю, до якого входило дві автомашини і кілька озброєних солдатів. Далеко та банда не могла втекти, але в якому напрямку вона майнула?

Обабіч крутої дороги розляглася долина без жодного путівця. На великій швидкості, різко гальмуючи на поворотах, Гертель об'їхав увесь парк Бальбоа — тільки гальма вищали на поворотах та підстукувала зіпсована кришка багажника. Ніде не було й сліду тих поліцейських машин, банда ніби в землю запала.

— Стоп! — вигукнув Гундлах, коли минули