Тінь гори - Грегорі Девід Робертс

— Недоцільно, пане Вінсон,— заспівав Рендалл.— Підозрюю, що кулінарні навички пана Олега — це видовищний вид спорту, а не кривавий.

— А хто це такий? — запитала Діва, прихиляючись до Дідьє на матраці.

— Він — Рендалл,— розповів Дідьє.— Я вже казав тобі про нього. Він — таємниця, роз’яснена дотепними фразами.

— Я — Рендалл, міс Діво,— мовив Рендалл.— І маю за честь знову познайомитися.

— Прошу, іди і посидь з нами, Рендалле,— запросила Діва, погладжуючи ліжко.

— Міс Діво, можу я шанобливо попросити, щоб до мене приєднався пан Вінсон? Він, здається, залишився під моєю опікою, і гадаю, йому варто трохи прилягти.

— Ну звісно,— сказала Діва, погладжуючи матраца.— Влаштовуйся, Вінсоне.

— Велике спасибі,— белькотів Вінсон, поки Рендалл укладав його на моєму матраці та підклав під голову одну з моїх подушок.— Моя дівчина в ашрамі, ти ж знаєш. Тож боюся, що трохи перенапружився сьогодні, та й учора вночі теж, бо вона в ашрамі, і знаєш, це приблизно означає, що її хлопцем став Бог, якось так, то як з цим можна боротись? Як хто-небудь може змагатися з Богом? І, типу, якщо Він такий могутній, то чому не знайде собі власну дівчину? Це мене просто причавило. Цілковито.

— Це добряче тебе зачепило, зайчику,— помітила Діва.

— Це всіх добряче зачепило, якщо пробачите моє втручання, міс Діво,— сказав Рендалл.— Тут потрібно боротись або втікати від почуттів.

Діва перехилилася через Дідьє, щоб узяти Рендалла за руку.

— Якщо я запропоную вдвічі збільшити ставку Карли, ти перейдеш на інший корабель, Рендалле?

— Робота на міс Карлу — безцінна,— посміхнувся Рендалл.— Це привілей, тож з усією повагою, я залишуся на борту і допомагатиму міс Карлі гребти на шлюпці, якщо доведеться.

Діва оцінила хлопця, роздивляючись його посмішку.

— Ми познайомимося набагато краще,— мовила вона,— якщо залишимося замкнені тут усю ніч.

— Кожна мить у вашій присутності — це честь, панно Діво.

Тут я залишив їх, радіючи можливості зостатися на хвилинку сам-один у своїй спальні, але Діва негайно пішла слідом, розвернула мене і схопила за лацкани жилета.

— Між Рендаллом і Карлою щось є? — прошепотіла вона.

— Що?

— Якщо є, то я не буду вторгатися на її територію. Карла мені подобається.

— Вторгатися?

— Але якщо ні, то кажу тобі, Ліне, цей хлопець просто красунчик. Він неймовірно красивий, яар.

«Деякі райони в нашому чарівному Бомбеї палають,— подумав я.— Деякі райони вже зникли. Люди загинули».

— Щира правда,— мовив я, дивлячись на неї і не розуміючи, чому дівчина не готувалася до ізоляції міста, яка могла тривати кілька днів, але радіючи, що побачив тигряче рикання колишньої Діви.

— То все нормально? — вона невинно шукала мої очі.

— Так.

— І між Карлою та Рендаллом абсолютно нічого немає? Бо, ну, типу, він же красунчик, і в таке досить важко повірити, розумієш?

Слова не повинні змінюватися так швидко, але, дивна річ, вони завжди таке роблять. Я нічого не міг розібрати. Карла катається з Бенісією, Навін катається з Кавітою, Діва танцює з Рендаллом, моя кімната повна людей, які вирішили перечекати бурю. У тій бурі я мав лише одну мотузку — Карлу, яка, можливо, десь застрягла, чекаючи на мою появу.

— Усе гаразд, Діво. Усе добре.

Вона вискочила зі спальні, а я зачинив двері й зіперся на них, не замикаючи. Я не хотів, щоб хтось почув звук замка і почувалися потім непроханим гостем. Гості могли залишитися хоч на місяць, я був не проти. Я натис на двері спиною, боячись, що хтось от-от відчинить їх, а я потребував побути хвилинку на самоті.

Кавіта мала рацію. Карла ніколи не зникала з мого внутрішнього вівтаря, навіть коли я запалював свічки відданості з Лайзою. Карла і була тим внутрішнім вівтарем, з першої секунди.

Хіба ж це гріх — дарувати комусь свою любов, якщо не можеш віддати свого серця? Чи помираємо ми тоді всередині, принаймні на деякий час, чи продовжуємо кохати живучи? Чи відрізала вона свої крила, моя голубка, коли відчинила навстіж вікно? Чи було наше життя щасливим, чи, може, щасливим те життя було лише для мене? Чи мав я з Лайзою справжнє життя, чи, може, це була брехня?

Сміх панував у галасливій сусідній кімнаті: рятувальний човен, що дрейфує на хвилях непереборності. І на якусь спокійну хвилину небажаної правди двері за моєю спиною стали стіною зізнання, а всі мої гріхи несамохіть прокотилися крізь моє серце. Назір і Тарик — знехтувані друзі, яких спилили та вбили, і Лайза — знехтуване кохання, втрачене назавжди. Шкірою поповзло каяття за мій егоїзм. І я благав померлих мене пробачити.

Сміх і тупотіння ніг линуло крізь двері, стукаючи мене по спині. Я не знав, це відпущення чи спокута. Я вирішив, що зрівняв рахунок, і почав прибирати в кімнаті, якщо раптом виживанці в сусідній кімнаті потребували місця для ночівлі.

Я склав простирадла й ковдру на дерев’яній основі ліжка, щоб забезпечити якнайбільше комфорту для будь-якого змореного сонька. Причепурив кімнату, прибрав книги в один куток, а гітару — в інший, і протер підлогу вологою ганчіркою.

І десь посеред тієї несподіваної послуги несподіваним гостям, десь посеред спокою, простоти й потреби всього цього, струмок жалю перетворився на річку, і я забув про Кавіту і Лайзу.

Хай де вони є, хай куди прямують, живі чи мертві, я їх відпустив. Я пам’ятав, як вони сміялись, як я обох їх веселив. І я посміхнувся, згадуючи це, і та посмішка відчинила заґратоване вікно та звільнила їх.

Розділ 70

Життя втікача натягує власні загорожі. Вітальня була переповнена мирними друзями, але також і небезпечною зброєю. Я продумано розклав зброю в кожному кутку на меблях, від балкона до дверей, прорахувавши будь-яку ймовірність нападу. Я не врахував, що до кімнати можуть вторгнутися друзі.

Я пішов назад у вітальню і зібрав нотатки й записники, принесені в жертву Джасвантом заради його плитки.

— Народе, народе,— звернувсь я, перериваючи веселощі.

Усі поглянули вгору. Вони посміхалися.

— Сьогодні я чекав непроханих гостей, а натомість з’явилися звані гості.

Вони зраділи і заплескали в долоні.

— Ні, стривайте, вам тут, звісно, раді, й, дякуючи Джасвантовій передбачливості, у нас буде вдосталь їжі та води, а ще інші речі, щоб усе це перечекати...

Вони веселились і плескали в долоні.

—