Бродяги Пiвночi - Джеймс Олівер Кервуд
Піт заливав його обличчя. Він більше не проклинав Кедсті. Гнів минув. Увесь цей час Кедсті передбачав усе, про що він, як останній йолоп, навіть не задумувався. Байдуже, що відчував інспектор десь у глибині свого серця — він не міг чинити інакше, ніж чинив. Він, Джеймс Кент, який ненавидів брехню понад усе на світі, був тепер наймерзеннішим із брехунів — людиною, що збрехала на порозі смерті.
І за цю брехню він мав нести сувору кару. Ніхто не сховається від всевидющого ока Правосуддя. Шлях законності вузький і не має зворотного напрямку. Те, що лежить праворуч або ліворуч від цього шляху, не має значення. Закон не прийме жодних вибачень із тих, що він може надати на свою користь. Кент збрехав, щоб урятувати людське життя — але цього життя вимагало Правосуддя. Він обікрав і зневажив Закон, хоча лише диво врятувало його від найстрашнішої кари з усіх.
У цій важкій ситуації Кент почувався розгромленим. Перед ним наче відкрилося віконце, і він побачив те, що давно вже бачив Кедсті. Але в міру того, як спливали хвилини, у ньому знову почав прокидатися дух боротьби. Він був не з тих, хто легко здається. Особиста небезпека завжди збуджувала його до глибин душі, а він ще ніколи не стикався з небезпекою більшою, ніж ця. Швидко стрибнути, влучивши момент — зараз це вміння не рятувало. Десять років навчання підготували його до ловів на людей, і він добре розумівся на психології переслідуваного. Завжди, вистежуючи чергову здобич, він спочатку намагався пройнятися розумінням до втікача, подумки поставити себе на його місце. Першим кроком Кента у цій карколомній грі було проаналізувати, що зробив би злочинець за певних обставин, у певному оточенні й певної расової належності. Він розробив для себе надважливі правила, але завжди відпрацьовував їх із позиції переслідувача. Тепер же він розглядав ситуацію з протилежного боку. Він, Джеймс Кент, більше не був мисливцем — він був здобиччю, і всі ті хитрощі, які він опанував, мали тепер бути використані з точністю до навпаки. Його вміння орієнтуватися в лісі, його кмітливість, чудові навички гри сам на сам мало допоможуть, коли дійде до слідства і лави підсудних.
Першим джерелом натхнення стало відчинене вікно. Пригоди завжди були сіллю його життя, а там, за зеленими лісами, що перекочувалися навколо, наче гребені хвиль, лежала найбільша пригода з усіх, що коли-небудь випадали йому. У цих милих серцю лісах, що вкривали собою півконтиненту, він волів би померти, якщо світ здолає його. Кент уже бачив, як гратиме роль переслідуваного — як ще ніколи ніхто не грав. Дайте тільки йому зброю в руки і свободу, і нехай весь світ на нього чатує…
Його очі запалали від нетерпіння, але вогонь у них швидко згас. Зрештою відчинене вікно було не більш як знущанням. Він зісковзнув із ліжка і спробував втриматися на ногах, але від цієї спроби в нього одразу запаморочилося в голові. Він сумнівався, що, вибравшись крізь вікно, зможе подолати хоча б сотню метрів. У ту ж мить йому свінула інша думка. Розум потроху прояснювався. Хитаючись, він пройшовся кімнатою, туди й назад — уперше за той час, коли куля метиса вклала його в ліжко. Він обдурить Кардіґена. Він обдурить Кедсті. Відновлюючи сили, він збереже своє одужання в секреті. До останнього вдаватиме недугу — аж доки однієї ночі не скористається відчиненим вікном!
Від цієї думки його охопило ніколи ще не знане хвилювання. Вперше він відчув безмежну прірву між переслідувачем і переслідуваним, між людиною, що сама по собі веде смертельну гру, і тим, хто грає в неї проти закону й усіх тих сил, що стоять за законом. Якщо переслідування завжди приємно збуджувало його, то втеча від переслідування збуджувала ще більше. Кожен нерв у його тілі дзвенів від напруги, розум палав незнаним досі вогнем. Він обернувся на звіра, загнаного в пастку. Зараз мисливцем був інший.
Кент підійшов до вікна й висунувся назовні. Він дивився на ліс і бачив його зовсім іншими очима. Тепер у блиску ріки йому ввижалося ніколи до того небачене знамення. Зараз, поглянувши на свого пацієнта, лікар Кардіґен заприсягся би, що гарячка повернулася. В очах застиг вогонь. Обличчя горіло. У цю мить Кент не бачив смерті, не бачив залізних ґрат в’язниці. Його кров розганяло передчуття найбільшої з усіх пригод, що чекала на нього попереду. Він, найкращий мисливець за втікачами на дві тисячі миль диких просторів, переможе інших мисливців. Пес обернувся лисицею, і ця лисиця володіла хитрощами як ловця, так і здобичі. Він переможе! Світ манив його — і він досягне серця цього світу. В пам’яті спалахами зринали місця, де він міг назавжди знайти свободу та безпеку. Ніхто на всій Півночі не знав її потаємні закутки краще, ніж він — недосліджені, не нанесені на мапу місцини, далекі й загадкові клаптики невідомої землі, terra incognita, де сонце і досі сходить і сідає, не питаючи дозволу в закону, і Божий сміх лунає, як у ті дні, коли доісторичні тварини об’їдали верхівки дерев, не вищих за них самих. Туди, крізь вікно, от тільки набереться сил для подорожі — і нехай тоді закон розшукує його хоч сотню років, без жодної для себе користі.
Не пуста бравада і не шаленство крові породжували ці думки. Не паніка і не якесь хворобливе збудження. Навіть уявляючи, він і далі тверезо оцінював власні кроки. Він вирушить униз по ріці, в напрямку Північного Льодовитого океану. І він знайде Маретту Редіссон! Так, навіть якщо вона мешкає в казармах Форт-Сімпсона, він знайде її! Але що потім? Ось питання, на тлі якого блякли всі решта. І воно передбачало цілу низку відповідей.
Знаючи, що його план остаточно провалиться, якщо його побачать на ногах, Кент повернувся в ліжко. Його обличчя досі палало від фізичної напруги та збудження, коли за
