Бродяги Пiвночi - Джеймс Олівер Кервуд

Він не очікував на це. Звичайно ж, він знав, що карний процес буде розпочато, але не очікував такої безжальної раптовості. Він гадав, що спочатку поговорить із Кедсті, як чоловік з чоловіком. Але — закон є закон. Він збагнув це, перевівши погляд зі скам’янілого обличчя Кедсті на пусті нерухомі обличчя давніх друзів, констеблів Пеллі й Бранта. Якщо візитери й мали співчуття, то ховали його дуже глибоко, окрім хіба що Кардіґена та отця Лайонна. І Кент, лише мить тому пойнятий радісною надією, відчув, як його серце наливається свинцем в очікуванні моменту, коли він розпочне боротьбу за повернення свого життя і відновлення втраченої свободи.

Невдовзі після того, як двері палати Кента зачинилися за лиховісною делегацією слуг закону, юний Мерсер усе стояв у коридорі, сперечаючись сам із собою. Чи, бува, його час не настав? Врешті-решт він вирішив, що таки настав, і з п’ятдесятьма доларами Кента в кишені вирушив до хижки старого індіанського слідопита Муї. Годиною пізніше він повернувся — саме вчасно, щоби побачити, як двері палати Кента відчиняються знову. Першими звідти вийшли лікар Кардіґен і отець Лайонн, за ними — білява стенографістка, суддя та констеблі Пеллі й Брант. Затим двері зачинилися знову.

У кімнаті, увесь спітнілий після пережитого випробування, сидів Кент, відкинувшись на подушки, і пломінкими очима дивився на інспектора Кедсті.

— Я просив залишити нас наодинці, Кедсті, бо хотів поговорити з тобою як з людиною, а не як з моїм командиром. Я більше не на службі, як я розумію. І коли так, то не зобов’язаний поважати тебе більше, ніж будь-кого іншого. І я радий, що маю такий привілей — назвати тебе клятим мерзотником!

Кедсті повільно стиснув кулаки, і його обличчя, вже червоне, спаленіло ще сильніше. Перш ніж він устиг заговорити, Кент продовжив:

— Ти не виявив до мене найменшої поваги й співчуття, які мав до послідущих злочинців. Ти здивував усіх у цій кімнаті, бо колись — якщо не тепер — ці люди були моїми друзями. Річ не в тому, щó ти казав, річ у тому, як ти це казав. Щоразу, як вони схильні були мені вірити, ти миттєво покладав цьому край, і робив це у безчесний, несправедливий спосіб. Ти не давав мені жодного шансу. Коли мені майже вдавалося переконати їх, ти зводив усе до букви закону. А ти ж не віриш, що я вбив Джона Барклі. Я знаю це. Ти назвав мене брехуном у той день, коли я зробив це ідіотське зізнання, ти й досі вважаєш, що я тоді збрехав. Я чекав, доки ми будемо наодинці, щоб спитати в тебе певні речі, бо в мене ще лишилося трохи поваги, якщо в тебе немає. Що за гру ти ведеш? Звідки ці переміни в тобі? Може…

Він подався до Кедсті, і його права рука мимоволі стиснулася в кулак, твердий, мов камінь.

— Може, це через дівчину, що переховується в твоєму бунгало, Кедсті?

Навіть у цей момент, коли йому страшенно кортіло вдарити цього чоловіка, він не міг не захоплюватися його кам’яною витримкою. Кент ніколи не чув, щоб хтось назвав Кедсті безчесним чи мерзотником. І навіть зараз інспектор лишався незворушно спокійним, хоча його обличчя горіло. Навіть натяк Кента на те, що він веде свою гру, навіть пряме звинувачення в тому, що він переховує Маретту Редіссон у своєму будинку, анітрохи, здавалося, не стривожили його. Деякий час Кедсті дивився на Кента, наче оцінюючи напрямок його думок. Коли він заговорив, голос був таким тихим і спокійним, що Кент завмер, не зводячи з нього здивованих очей.

— Я не звинувачую тебе, Кенте, — сказав він. — Я не винувачу тебе за те, що ти назвав мене мерзотником, чи ким ти ще мене хотів назвати. Був би я на твоєму місці, напевно, поводився би так само. Через нашу давню близькість тобі здається неймовірним, що я не доклав усіх зусиль, аби врятувати тебе. Я вчинив би так, якби вважав тебе невинуватим. Але я вважаю інакше. Я вірю, що винуватець — ти. І не бачу жодної пролазки в доказах проти тебе, які ти сам надав у своєму зізнанні. Чорт забирай, хлопче, навіть якби я міг довести, що ти не винуватий у вбивстві Джона Барклі…

Він зробив паузу й покрутив свій сивий вус, обернувшись на мить до вікна.

— Навіть якби я зробив це, — продовжив він, — ти все одно був би приречений на двадцять років за ґратами за найгіршу обмову, яка тільки може бути в світі — лжесвідчення, скоєне в ту мить, коли ти вважав, що помираєш! Ти винуватий, Кенте. Якщо не в одному злочині, то в іншому. Жодних ігор я не веду. А щодо дівчини — немає в моєму бунгало ніякої дівчини.

Він розвернувся до дверей, і Кент не робив спроб його зупинити. Слова приходили — і застигали на вустах. Коли Кедсті пішов, він деякий час розсіяно вдивлявся в зелений ліс за вікном, але нічого перед собою не бачив. Тихо, спокійно інспектор вимовив слова, які розбили на друзки всі його надії до останньої. Бо навіть якщо він уникне шибениці, він все одно залишатиметься злочинцем — мабуть, негідником найнижчого ґатунку після вбивства собі подібного. Якщо він доведе, що не вбивав Джона Барклі, він водночас винесе собі звинувачувальний вирок у тому, що дав брехливу клятву на смертному, як йому здавалося, ложі. А це може обернутися двадцятьма роками у виправному