Галка - Павло Федорович Автомонов

б служили розвідгрупі, без яких повідомлення, що передаватимуться в Центр, будуть надто блідими. В Естонії, Латвії сновигали банди буржуазних націоналістів — кайцелітів і айзсаргів, а на захід од Ленінграда — каральні дивізії німців, власовці, шпики, поліцаї, що стежили за партизанами й розвідгрупами, які засилалися з радянського тилу. Обстановка ускладнювалася ще й тим, що одразу ж після поразки фашистів у операції «Цитадель» на Курському виступі верховне командування німців поквапливо прийняло рішення спорудити «Східний вал» від Нарви на березі Балтійського моря униз по річці Нарва, по берегах Чудського і Псковського озер до Пскова й далі вздовж східного берега річки Великої, а потім на південь до Вітебська, а ще далі по Дніпру до його коліна в районі Запоріжжя і, нарешті, по річці Молочній до Чорного моря. Північну, частину цієї оборонної лінії фашистів від Нарви до Пскова, до Острова вздовж ріки Великої у німців назвали «Пантерою». Робота по спорудженню «Пантери» розпочалася вже на початку вересня. «Пантера», як ненажерливий хижак, людоїд, вимагала десятків тисяч робочих рук. І вороже командування військ групи «Північ» усілякими засобами, наперекір партизанським діям — врятувати населення від вигнання, привозили, як військовополонених, в смугу цієї оборонної лінії тисячі й тисячі жителів із східних і середніх районів Ленінградської області.

Вже на початку грудня група Кудрявого могла вилетіти за лінію фронту. Та. на перешкоді стала погода. Таких мрячних тижнів зими давно не пам'ятають і звиклі до туманів і дощів корінні пітерці. Старший лейтенант Іван жартував, що льотчики по обидва боки фронту заключили з богом угоду і тепер «давлять сачка», попиваючи ром і шнапс у бліндажах.

Нам час було де діти: штудіювали солдатський словник. Вчив нас вітатися і просити хліба естонською мовою Орел. У ролі наставника Орел був нетерплячим і гордим, дивуючись з того, що Короп нехотя і погано запам'ятовував естонські слова і фрази. А сьогодні майор Савич прибув ще з одним чоловіком, котрий не був схожий ні на якого лектора чи інструктора. Він був невисокий на зріст, у фуфайці і в шапці-вушанці, одне вухо якої стирчало «на Кавказ», а друге «на Мурман».

На кухні якраз протікав кран, а шведського ключа, щоб замінити прокладку, не було. Хлопці подумали, що майор і привіз слюсаря-сантехніка.

Чоловік у фуфайці проти високого, підтягнутого майора У модно пошитій бузкового кольору шинелі, крізь яку груди випиналися «колесом», був зовсім непоказний.

Однак, на наш великий подив, майор поводив себе якось завбачливо перед чоловіком у фуфайці. Савич хвилювався: такими рум'яними щоки у майора ми ще не бачили. Він позирав то в куток, де стояла рація на столику, то на Кудрявого.

Гість зняв шапку, пригладив русяве волосся і привітався:

— Здрастуйте, товариші!

Хлопці відповіли.

— Знайомтеся, — сказав Савич. — Наш прямий і найвищий начальник… — І назвав прізвище генерала.

Старший лейтенант і я аж роти пороззявляли від несподіванки: перед нами стояв начальник розвідвідділу фронту, прізвище якого було відоме не лише всім офіцерам в армії і у флоті. Адже наш генерал був ще й членом Ленінградського штабу партизанського руху з часу його заснування.

— У цій одежі зручніше, — ніби вибачався генерал і кожному потис руку.

— Сідайте, товариші. Вам ось-ось і в дорогу — як тільки проясниться. Тож я і прийшов побесідувати, — сказав Петро Петрович, сівши на стілець, який подав йому Короп.

— Про завдання вам уже говорилося. Війська нашого фронту розпочнуть наступ, розірвуть кільце облоги й підуть на захід. Ми вас закинемо під Псков. Вашій групі треба скопіювати ділянки оборонної смуги навкруг Пскова і передати нам розташування вогневих засобів і укріплень. Тому у вас і дві рації. Працюватимете у чотири руки, як піаністи на конкурсі… Знати оборону противника у смузі нашого старого кордону, який існував до возз'єднання Естонії і Латвії з Радянським Союзом, нам конче необхідно.

— Я родом з тих країв, товаришу генерал-майор… — похвалився Сокіл.

— Знаю, Соколе. Вас саме тому і взяли у групу.

— Ми підключимо місцевих людей, партизанів, у яких нема власної рації, і нанесемо на карти дзоти, доти, дротяні загородження… — пообіцяв Сокіл, підвівшись і виструнчившись.

— Сідайте! — мовив генерал. — Звичайно, не в усіх загонах там є рації, а тільки в штабах партизанських бригад. Ви ж діятимете більше самостійно. Хоч як партизани не підривають рейки й не знищують ешелони, поїзди все-таки ходять від Пскова до Луги. Рух по Київському шосе теж активний. Ваше друге, не менш важливе завдання, — здобувати відомості про рух німців по Варшавці й по Київському шосе від Пскова до Луги і навпаки. В цих повідомленнях мусить бути тільки правда! — Петро Петрович повторив: — Одна правда! Навіть коли ми будемо вас у телеграмах лаяти, що ви ловите гав і дивитесь не туди. Так трапляється, бо ви там не одні. Ті повідомлять про ними бачене, перевірене, а інші про те, що чули від людей, полонених. Чутки можуть бути всякі. Не все знають і «язики». До того ж німці можуть навмисне подбати про дезінформацію. Краще передати нам менше, зате тільки правду про дислокацію противника, його рух, про будівництво укріплена.

— Ми так і розуміємо свою роботу, товаришу генерал! — відповів командир групи.

— Однак, можливо, не всі це знають. Командира часом тягне немов магнітом на війну з тріском і шумом. Бійці захоплюються диверсіями, вважаючи, що позначити паличками на папері кількість пройдених на схід і на захід автомашин, мотоциклів, танків, тягачів, гармат — завдання першокласників, котрі оперують теж паличками на уроці арифметики…

— А на свій перший урок з арифметики я вирізав палички з вишні, і пахли вони клеєм… — раптом сказав я.

— Отож ніяких диверсійних актів з вашого боку. Це діло партизанів і диверсійних спецгруп! — рішуче попередив генерал. — Галка чимось стурбований?.. — стишив голос.

— Як ви сказали, ми з Коропом працюватимем у чотири руки, — почав я. — Звичайно