Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно

— Герасиме Васильовичу, там до вас приїхали.

— Хто? — насупив брови Берун.

— Віктор Романович Клютов.

— Сам?

— З водієм і охоронцем. Каже — нагальна справа.

— А як же він дізнався, що я тут? У мене ж робочий час і маю бути зараз у себе на Володимирській, — це Берун сказав, звичайно, сам собі, бо звідки сторожеві Сергію Олександровичу, який за сумісництвом виконував ще й обов’язки завптахоферми, було знати, чому саме сюди приїхав один з найповажніших людей сучасної України і чому саме зараз його хазяїн Герасим Васильович замість бути на службі годує в спецодягу курей.

Берун зняв халат і попрямував до будинку. Назустріч йому, по-театральному розкинувши руки, йшов Клютов.

— Шановний Герасиме Васильовичу, скільки літ, скільки зим! — Клютов і Берун обнялися. — Зовсім забули про свого старого друга. Я розумію, що нам і не снилися настільки серйозні справи, якими переймається така державна людина, як ви, Герасиме Васильовичу.

— Та які там наші справи, Вікторе Романовичу, — стримано сказав Берун. — Тягнемо свою лямку, як можемо. Та хоч як стараємося, не завжди належно оцінюють нашу роботу, — голова показав рукою в бік будинку. — Прошу до нашого скромного помешкання. Чим зобов’язаний такому раптовому візитові? Було б попередити — я приготувався б.

— Хочете сказати — непроханий гість гірший від татарина? — Клютов вишкірив зуби.

— Боже збав, — злякався Берун. — Я вам завжди радий. І все-таки?

— Якщо ви приділите мені кілька ваших дорогоцінних хвилин, буду дуже вдячний. Валентине, неси-но сюди те, що в багажнику, — кинув Клютов у бік Кувалдіна, який чекав неподалік. Начальник охорони олігарха швидко підійшов до автомобіля, що стояв за воротами, і невдовзі разом з водієм уже ніс до будинку величезні важкі пакети.

— Це вам, дорогий Герасиме Васильовичу, від щирого серця до святкового столу. Не відмовте, будьте ласкаві, мені в такому невеличкому задоволенні. Так рідко зустрічаємося, а поговорити, як мені здається, є про що, — Клютов змінив тон з підлесливо-запопадливого на строгий діловий. — Треба б у деяких питаннях дещо з’ясувати й розставити крапки над «і».

— Ну, що ж, — Берун хвилювався, очікуючи непростої розмови й не уявляючи, про що йтиметься, але зовні вигляду не подавав, — я теж маю поставити вам, шановний Вікторе Романовичу, кілька цікавих запитань.

— То, може, з них і почнемо? — в інтонації Клютова остаточно зникли грайливі нотки.

— Та ні, слухаю я вас уважно, Вікторе Романовичу.

Вони зайшли в будинок, у вітальні вмостилися в зручні шикарні шкіряні крісла. Поруч, за кілька метрів від них, накривали на стіл, але це їм не заважало говорити.

— Упевнений, що вам, Герасиме Васильовичу, як керівникові спеціальної служби вже дещо відомо про наміри різних дуже серйозних людей позмагатися в здобутті чільних позицій у найвищій ланці влади нашої держави. Дехто від просто

намірів уже перейшов до активних дій у цьому напрямку. Не повірю, якщо скажете, що вам невідомо про наміри й декого з моїх друзів позмагатися за найвищий владний пост. Смію вас запевнити, що наміри наші дуже серйозні. Я не можу сказати, що нинішній Президент для людей мого кола мало зробив чи не допомагав у розбудові нашого бізнесу. Ні, навпаки, ми йому дуже вдячні за батьківську поміч і сприяння. Але він наробив багато помилок і, схоже, його час як поводиря нації закінчується. Ми, бізнесмени, бачимо і прораховуємо ходи трішки далі від так званих політиків. Тим більше, ви добре знаєте, які навколо Президента зібралися «політики». Гріш їм ціна в базарний день. Нові люди, які прийдуть на зміну нинішній владі, не залишать нагорі більшості з тих, які нині ще почуваються господарями ситуації. І я не позаздрив би тим, хто чинитиме серйозний спротив новим силам. Тому в цей відповідальний час я хотів би запитати вас…

— У цей відповідальний час саме я хочу вас, Вікторе Романовичу, запитати, — перебив Клютова Берун. — Чи нині усвідомлюєте ви те, що я можу записати все, що ви тут наговорили, й покласти сьогодні ж записи на стіл Президентові? А я так і зроблю, бо те, що ви говорите, тягне на державний злочин. Більше того, ви вплутуєте у свої брудні ігри мене, вважай, головну особу в країні, яка стоїть на сторожі…

— На чому ви, Герасиме Васильовичу, стоїте? — тепер уже Клютов перервав полум’яну промову Беруна і глузливо додав.

— Раніше, ніж ваші записи потраплять на стіл Президенту, він уже читатиме матеріали про ваші з синком оборудки з алюмінієвим комбінатом, про те, як ваша фірма продала державному органу під назвою СБУ апаратуру для прослуховування в три рази дорожче, ніж можна було купити в італійців. Президент з великим обуренням дізнається, як його два найвірніших цербери Берун і Кривученко прослуховують одне одного, ведуть одне за одним зовнішнє спостереження, воюють на знищення тільки через те, що прагнуть урвати найжирніший куш під час приватизації того, що ще залишилося від нашої розграбованої економіки.

— Вами розграбованої, вами, пане Клютов, — крикнув Берун.

— Ні, шановний Герасиме Васильовичу, нами, — Клютов замовк. Мовчав і Берун. Тільки тепер вони помітили, що у вітальні немає нікого, окрім Кувалдіна, який стояв біля сервірованого столу. Решта кудись поділася, наче випарувалася.

— Чи не час вам, вельмишановні панове, перекусити, — набрався нахабства охоронець. Він знав, що страшенно ризикує, але досвід і собача чуйка не раз виручали його в патових ситуаціях. І його хазяїна теж.

— А його-таки правда, Вікторе Романовичу. Який же я в біса господар, коли тримаю дорогого гостя голодним.

— Ну, це інша справа. Валентине, налий нам по чарці та йди трішки провітрися.