Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

Маргарет ніколи раніше не була в цьому соборі й ніколи більше не бачила його, та пам’ять про нього збереглася в неї на все життя. Прохолода і напівморок після сліпучого сонця, сім величезних бокових вівтарів храму, що тяглись без кінця справа та зліва, похмурі склепіння, колони, що тяглись угору, так само як великі дерева в лісі тягнуться до неба, врочистий напівморок, пронизаний сонячним промінням, яке струменіло з високих вікон, сяюче золото вівтаря, спів, гробниці — все це захопило її й назавжди закарбувалося в її пам’яті.

Вони неквапом наблизилися до сходинок величезного вівтаря. Тут стояли численні прочани, і тут же, праворуч, сиділи на троні король та королева Іспанії, які вирішили вшанувати це весілля своєю присутністю. Більше того, коли підійшла наречена, королева Ізабелла на знак особливої милосі підвелася і, нахилившись, поцілувала її в щоку. Співав хор, грала музика. Це було чудове видовище — весілля Маргарет, влаштоване в одному із найзнаменитіших соборів Європи. Проте, спостерігаючи за вдягнутими в сяючий одяг єпископами та священиками, скликаними сюди для того, щоб виявити їй честь, на те, як вони рухаються сюди-туди, справляючи таїнственний обряд, Маргарет думала про інший обряд, такий же урочистий, що відбудеться завтра на найбільшому майдані Севільї, де ці ж самі служителі оголошуватимуть вирок людям, можливо, серед них і її батькові — на заручини з вогнем.

Пліч-о-пліч Маргарет і Пітер прихилили коліна перед величезним вівтарем. Хмари пахощів піднімалися від розгойданих кадил, гублячись у мороці. Так само завтра дим вогнищ підніматиметься до неба. Вони стояли, вона і її чоловік, нарешті завойований нею, завойований після стількох страждань і якого вона, може, втратить, перш ніж ніч упаде на землю. Священики співали, єпископ у розкішному одязі нахилився над ними і прошепотів слова шлюбного обряду, їй на палець надягли обручку, було проголошено слова обіцянки, було дане благословення, і вони стали чоловіком та жінкою. їх могла розлучити лише смерть, — вона в цей час стояла так близько біля них.

Усе закінчилося. Маргарет і Пітер підвелись, повернулись і на якусь мить зупинились. Маргарет окинула поглядом присутніх і несподівано помітила похмуре обличчя Морелла, який стояв дещо осторонь, оточений своїми прибічниками. Він дивився на неї. Потім підійшов ближче, низько вклонився і прошепотів:

— Ми беремо участь у дивній грі, леді Маргарет. Я хотів би знати, чим вона закінчиться. Чи буду я мертвий сьогодні ввечері, чи ви станете вдовою? І де початок цієї гри? Я гадаю, не тут. І де дасть плоди те насіння, що ми його посіяли? Не думайте про мене погано, тому що я кохав вас, а ви мене ні.

Він знову вклонився, спочатку Маргарет, потім Пітеру, і пройшов, не звернувши уваги на Бетті, яка стояла поруч і дивилась на нього великими очима, немовби теж розмірковувала, чим скінчиться ця гра.

Король і королева, оточені придворними, вийшли із собору, слідом за ними рушили молоді. Вони знову сіли на своїх коней і в сяйві південного сонця, під вітальні вигуки натовпу попрямували до палацу, де на них чекав весільний банкет. Там для них був накритий стіл, який стояв рохи нижче, ніж королівський стіл. Весільний банкет був чудовий, тривав дуже довго, але Маргарет і Пітер майже нічого не їли і, за винятком церемоніального келиха, жодна краплина вина не торкнулася їхніх уст. Нарешті заспівали труби, король і королева підвелись, І король своїм тонким голосом промовив, що він не прощається з гостями, оскільки невдовзі вони всі зустрінуться в іншому місці, де хоробрий молодий — англійський джентльмен — захищатиме честь своєї родички та співвітчизниці в поєдинку з одним із перших грандів Іспанії, якого вона звинувачує в заподіяному їй злі. Цей поєдинок, на жаль, не буде розважальним турніром, він буде боєм на смерть, такі його умови. Він не може побажати успіху ні одному із супротивників, але він упевнений, що в усій Севільї немає жодного серця, яке не поставилося б з цілковитою повагою і до переможця і до переможеного, він упевнений також, що обидва супротивники будуть доблесними, як личить хоробрим лицарям Іспанії та Англії.

Знову заспівали труби, і придворні, призначені супроводжувати Пітера, підійшли до нього й оголосили, що йому час одягати обладунки. Молоді підвелись, присутні відійшли вбік, щоб не підслуховувати їхньої розмови, але з цікавістю дивилися на них. Пітер і Маргарет обмінялися декількома словами.

— Ми розлучаємось, — промовив Пітер, — і я не знаю, що сказати.

— Не кажи нічого, мій муже, — відповіла Маргарет. — Твої слова зроблять мене слабкою. Йди, будь хоробрий — бийся за свою честь, за честь Англії і за мою честь. Живий чи мертвий — ти мій коханий, і живі чи мертві — ми зустрінемось. Мої молитви будуть з тобою, сер Пітер, мої молитви і моя вічна любов. Може, вони додадуть сил твоїм рукам та впевненості твоєму серцю.

Затим Маргарет, щоб не обнімати його на очах усіх, присіла перед ним у такому низькому поклоні, що її коліно майже торкнулося землі, він же низько схилився перед нею. Дивне й величне розлучення — так, у всякому разі, подумали всі присутні. Взявши Бетті за руку, Маргарет залишила Пітера.

Минуло дві години. Пласа де Торос, де мав відбуватися поєдинок, — бо на великому майдані, де, як правило, влаштовувались турніри, готували завтрашнє аутодафе, — була запруджена людом. Це був величезний амфітеатр, — можливо, побудований ще римлянами, — де влаштовувались усілякі ігри, в тому числі й бої бугаїв. Дванадцять тисяч глядачів могли розміститись на лавках, що ярусами піднімались довкола величезної арени, і навряд чи цього дня там можна буде знайти бодай одне вільне місце. Арена, досить простора, щоб коні, взявши розбіг з будь-якого її кінця, могли набрати повної швидкості, була посипана білим піском, так само як це, напевно, робилося в ті часи, коли на ній бились гладіатори. Над головним входом, якраз навпроти центру арени, сиділи король і королева зі своїм оточенням, а між ними, але трохи позаду, випростана й мовчазна, як статуя, — Маргарет. її обличчя було прикрите шлюбною