Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

— Нехай він уб’є спочатку мене, перш ніж уб’є мого чоловіка! Віддайте мені мого чоловіка!

— Бери його, якщо тобі хочеться, — відповів Пітер.

Бетті, кинувши меча, своїми міцними руками підняла іспанця, який лежав непритомний, неначе це була дитина; його закривавлена голова впала їй на плече. Бетті спробувала винести його, але не змогла.

Присутні гучно вітали її, а Пітер з відчаєм викинув свого кинджала і знову звернувся до їх величностей. Король підвівся і підніс руку, подав знак зброєносцям Морелла взяти його тіло. Бетті допомагала їм.

— Маркізо Морелла, — промовив король, уперше звертаючись до неї з цим титулом, — ваша честь поновлена, ваш захисник переміг. Що ви хочете сказати?

— Нічого, — відповіла Бетті, крім того, що я кохаю цього чоловіка, хоча він погано ставився до мене та до інших. Я знала, що, коли він схрестить меч з Пітером, він спокутує свої гріхи. Я повторюю, що кохаю його, і, якщо Пітер хоче вбити його, він повинен спочатку вбити мене.

— Сер Пітер Брум, — сказав король, — рішення у ваших руках. Ми віддаємо вам життя цієї людини — ви можете подарувати його їй або вчинити на свій розсуд.

Пітер трохи подумав, потім промовив:

— Я дарую йому життя, якщо він визнає цю даму своєю законною дружиною і завжди житиме з нею, припинить проти неї всі судові справи.

— Дурню, як він зможе це зробити, — вигукнула Бетті, коли ти своїм здоровенним мечем вибив із нього весь глузд?

— Тоді, смиренно запропонував Пітер, — може, це зробить хто-небудь за нього.

— Я, — сказала Ізабелла, вперше порушивши мовчанку. — Я це зроблю. Від імені маркіза Морелла я обіцяю вам це, дон Пітер Брум, перед лицем усіх присутніх тут. Я ще додам: коли він виживе і коли він захоче порушити це зобов’язання, дане від його імені для того, щоб урятувати його від смерті, його ім’я буде виставлене на глум. Оголосіть про це, герольди!

Герольди затрубили в труби, і один із них на весь голос повторив рішення королеви. Натовп гучно вітав це рішення.

Після цього зброєносці винесли Морелла, який іще залишався непритомний; Бетті в замазаному кров’ю платті йшла поруч з ним. Пітеру підвели його коня, і він, незважаючи на рани, сів на нього й об’їхав арену. Його зустрічали такими оваціями, яких цей майдан ніколи не чув. Відсалютувавши мечем, Пітер та його зброєносці зникли у воротах, через які вони виїхали.

Так незвичайно закінчився цей поєдинок, який згодом дістав назву “Бою іспанського орла з англійським соколом”.

Настала ніч. Пітер, який ослаб від утрати крові й ледве рухався від одержаних ран, попрощався з королем і королевою Іспанії, які наговорили йому безліч лестощів. Вони назвали його окрасою лицарства і пропонували йому високе становище та звання, якщо він погодиться піти до них на службу. Проте Пітер подякував їм і відмовився, додавши, що він дуже багато перестраждав в Іспанії, щоб жити тут. Король і королева поцілували його дружину, прекрасну Маргарет, яка притислась до свого пораненого чоловіка, як плющ обвиває дуба, і не відходила від нього ні на крок. Адже ще недавно вона майже не сподівалася обняти його живого. Отже, король та королева поцілували її, а Ізабелла зняла з себе коштовного ланцюжка і як прощальний дарунок повісила його на шию Маргарет, потім побажала їй щастя з таким чоловіком.

— На жаль, ваша величність, — відповіла Маргарет, і на її темні очі навернулись сльози, — як я можу бути щасливою, якщо думаю про завтрашній день?

Ізабелла почервоніла й відповіла:

— Донна Маргарет Брум, дякуйте за те, що вам приніс сьогоднішній день, забудьте про завтрашній і про те, що він має забрати. Ідіть, нехай бог буде з вами обома!

Вони вийшли, і маленький гурт англійських матросів у іспанських плащах, які сиділи в амфітеатрі та ахали, коли ударів завдавав орел, але раділи, коли перемагав сокіл, повели чи, швидше, понесли Пітера під покровом темряви до човна, який стояв неподалік од місця поєдинку. Вони відпливли, ніким не помічені, ні натовпом, ні навіть зброєносцями Пітера, переконаними, що він, як і попереджав їх, повернувся зі своєю дружиною до палацу. Так вони допливли до “Маргарет”, судно знялося з якоря і, спустившись униз за течією, зупинилося за вигином річки.

Це була тяжка ніч — у ній не було місця для кохання та ніжності. Хіба могли про це думати Маргарет і Пітер, виснажені сумнівами і страхом, переживши сьогодні такий жах і таку радість! Рана Пітера була глибока і тяжка, хоча його щит і погасив силу удару меча Морелла, тому жало меча припало, за щасливим випадком, по плечу так, що не зачепило артерії та кістки. Сміт, який був набагато кмітливіший хірург, ніж можна було подумати, вирішив насамперед рану промити спиртом, який завдавав Пітеру неймовірного болю, і зашити її шовковою ниткою. На руках і на стегнах у Пітера були страшні синці, а спина побита під час падіння з коня разом з Морелла.

Більшу частину ночі Пітер пролежав у напівзабутті. І коли настав світанок, він підвівся зі свого ліжка, щоб разом з Маргарет стати на коліна й молитися за врятування її батька од рук жорстоких іспанських священиків.

Уночі Сміт, скориставшись припливом, повів судно знову вгору за течією і кинув якір під прикриттям старих, розбитих кораблів, про які казав йому Пітер. Перед цим він зафарбував стару назву і на її місці написав “Санта-Марія” — назва корабля такої ж побудови і