Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

та в наказі зазначалося, що оскільки він довго жив у Англії і тільки нещодавно прибув до Іспанії, то в нього не може бути спільників. Так що він здоровий і неушкоджений. Я чув, що ніколи жоден єврей, що не покаявся, не йшов на вогнище в такому гарному стані, який би багатий та шанований він не був.

— Тим краще для тебе, якщо ти не брешеш, — зауважив Пітер. — Продовжуй.

— Більше нічого розповідати. Можу ще додати, що я йтиму поруч з ним та двома вартовими, і, звичайно, якщо його вирвуть у нас і під руками не виявиться човна для переслідування, ми нічого не зможемо зробити. Адже ми, священики, люди сумирні й можемо навіть розбігтись, зустрівшись з грубим насильством.

— Я раджу вам тікати швидко і якомога далі, промовив Пітер. — Проте, Інесо, де гарантія, що ваш друг нас не обмане? Адже він може ошукати будь-кого.

— Тисяча дублонів, тисяча дублонів, — пробурмотів старий Ізраель, як сонний папуга.

— Він, може, сподівається витиснути ще більше із наших трупів, старий. Що ви скажете, Інесо? Ви краще розумієтесь на цій грі. Як ми можемо примусити його дотримати слова?

— Я думаю, смертю, — сказав Бернальдес, розуміючи, на яку небезпеку він наражається як компаньйон та родич Кастелла, а також номінальний власник судна “Маргарет”, на якому той мав тікати. — Ми знаємо все, що він може розповісти, і, якщо ми його відпустимо, він рано чи пізно зрадить нас. Убийте його, щоб він не заважав нам, і спаліть його труп у печі.

Тут отець Енріке впав навколішки і зі сльозами на очах почав благати про милосердя.

— Чому ти скиглиш? — запитала Інеса, поглядаючи на нього задумливо. — Адже твоя смерть буде значно легша, ніж та, на яку ваші праведники прирікають багатьох значно чесніших чоловіків… і жінок. Щодо мене, то я гадаю, що сеньйор Бернальдес дав слушну пораду. Краще померти одному, ніж нам усім. Адже ти розумієш, що ми не можемо довіритись тобі. Чи є в когось мотузка?

Отець Енріке поповз до неї на колінах і почав цілувати поділ її сукні, благаючи в ім’я всіх святих пожаліти його. Адже він потрапив до цієї пастки через кохання до неї.

— До грошей, ти хочеш сказати, гадюко, — поправила Інеса, відштовхуючи його туфлею. — Я вимушена була вислуховувати твої любовні дурниці, коли ми їхали разом, і ще раніше, але тут це мені ні до чого. І якщо ти знову вестимеш мову про кохання, ти живцем потрапиш у піч булочника. О, ти забув про це, але в мене з тобою великі рахунки. Адже ти був зв’язаний з інквізицією тут, у Севільї, чи не так, — іще до того, як Морелла дав тобі за твою запопадливість парафію в Метрілі й зробив одним із своїх капеланів. У мене була сестра… — Вона нахилилась і шепнула йому на вухо ім’я.

Він видав звук — це швидше був зойк.

— Я не мав ніякого відношення до її смерті! — заперечив він. — Її передав до рук інквізиції хтось інший, який дав проти неї неправдиві свідчення.

— Так, я знаю. Це був ти. Ти, мерзотнику з душею змії, ти був злий на неї, і ти дав проти неї неправдиві свідчення. Ти добровільно, сам виказав Кастелла, заявив, що в твоєму домі в Мотрілі він пройшов повз розп’яття, не вклонившись. Це ти вмовляв учинити йому допит, запевняючи їх, що він багатий і що в нього досить багаті друзі, щоб і з них витиснути немало грошей. Адже ти розраховував одержати свою частку, чи не так? Я непогано поінформована. Навіть те, що відбувається у в’язницях найсвятішої інквізиції, долинає до вух Інеси. Ну що ж, ти досі вважаєш, що піч булочника надто гаряча для тебе?

Тепер отець Енріке від жаху взагалі втратив мову. Він лежав на підлозі і позирав на цю безжальну жінку з ніжним голосом. Вона обманула його і перетворила на своє знаряддя, вона завела його сюди сьогодні, вона ненавидить його, і ненавидить по заслугах.

— Мабуть, краще буде не бруднити нам рук, — сказав Пітер. — Душити щурів — невелике задоволення, а його могли вистежити. Чи немає якогось іншого шляху, Інесо?

Вона трохи подумала, затим відштовхнула отця Енріке ногою:

— Вставай, святий секретарю найсвятішої інквізиції, й сідай писати. Це буде неважко для тебе. Ось тут є пера та папір. А я диктуватиму:

“Кохана Інесо!

Твій довгожданий лист щасливо дійшов до мене в цьому клятому святому домі, де ми рятуємо єретиків од їхніх гріхів на користь їхніх душ і від їхніх багатств — для нашої власної користі…”

— Я не можу цього писати, — простогнав отець Енріке, — це страшна єресь.

— Ні, це тільки правда, — заперечила Інеса.

— Єресь і правда — це часто одне й те саме. Вони спалять мене за це.

— Це якраз те, що стверджують багато єретиків. Вони помирають за те, що вважають правдою, чому б і тобі цього не зробити? Послухай, — ще суворіше сказала вона, — що ти вважаєш за краще: бути спаленим на вогнищі в Квемадеро, а це станеться раніше, ніж ти зрадиш нас, або згоріти більш скромно — в печі булочника в найближчі півгодини? Продовжуй свого листа, вчений грамотію! Написав те, що я сказала? А тепер пиши:

“Я зрозумів усе, що ти мені казала про суд в Алькасарі в присутності їх величностей. Я сподіваюсь, що англійка виграла свою справу. Це був чудовий жарт, який я зіграв з благородним маркізом у Гранаді. Такого вдалого жарту не бувало навіть у нас тут, в інквізиції. Ну що ж, у мене з маркізом були великі рахунки, і я з ним сповна поквитався. Мені хотілось би бачити вираз його обличчя, коли він упізнав у