Подих диявола. - Томас Тімайєр

— Газовий арбалет,— відповів Гумбольдт.— Восьмизарядний барабан, автоматична подача. Безшумний, надійний і абсолютно влучний.

— Тихий і надійний — можливо, але чи справді влучний?

— Хочете сказати, що вмієте стріляти краще?

— Мабуть, так.

Гумбольдт блиснув очима:

— Ставлю десять марок, що ви програєте.

Лілієнкрон підняв підборіддя.

— Приймаю. Зачекайте, я вам покажу.

Із цими словами він зник під палубою.

— Що тут відбувається? — підійшла до них Еліза.

— Стрілець-коротун,— посміхнувся Оскар.— Лілієнкрон стверджує, що може позмагатися з батьком. Смішно.

Юнак труснув головою. Він був цілком упевнений, що цьому зухвальцю ніколи не перемогти батька. Уже він-то знав, на що здатний арбалет.

— А на що ви сперечалися?

— На десять золотих марок,— відповів дослідник.— Ставки приймаються.

— Ставлю п’ять,— сказала Еліза.— На Лілієнкрона.

— Що? — у Гумбольдта відпала щелепа.

— Ставлю п’ять золотих марок, що Лілієнкрон виграє,— посміхнулася Еліза.

— Але це ж...

— Тоді я ставлю три на Карла Фрідріха,— перервала його Шарлота.

— І я дві,— додав Оскар.— Гарний коефіцієнт для Елізи, якщо вона виграє. Але це, звісно ж, виключено.

— Побачимо,— усміхнулася жінка.

Тут знову з’явився Лілієнкрон зі старою рушничкою в руках. Зброя виглядала так, немов ладна була розвалитися будь-якої миті. Оскар здивовано похитав головою. Це ж справжній музейний експонат!

Гумбольдт глумливо здійняв брову.

— Ваша зброя, здається, дуже постраждала. Можу я запропонувати вам одну з моїх рушниць?

— У цьому немає необхідності,— парирував професор.— Я впораюся.

Дослідник підійшов ближче.

— Що це?

— Гвинтівка вісімдесят восьмого калібру, 57 міліметрів, п’ять патронів. Бойова зброя німецької армії.

— Чув. Її дуже легко пошкодити.

— Тільки старі моделі,— відповів Лілієнкрон.— Мою оснащено більш глибоким нарізом, бачите? — указав він на гвинтівку.— Але ми тут не для того, щоб обмінюватися подробицями конструкції зброї.

— Ваша правда,— погодився Гумбольдт.— П’ять пострілів для кожного. Якщо влучаєте, стріляєте знову, ні — черга переходить до мене, годиться?

— Цілком.

— Гаразд. Хто починає?

— Якщо дозволите, підкинемо монету,— запропонував Оскар.— Чіт або лишка, професоре?

— Чіт.

Оскар підкинув монету і вправно її перехопив:

— Лишка. Починає батько.

— Чудово,— кивнув дослідник.— Випускай!

У небо здійнялася тарілочка. Гумбольдт скинув арбалет, прицілився й вистрілив. Диск розлетівся на тисячу осколків. Оскар випустив наступну тарілочку, і вона теж перетворилася на червону хмару. Шарлота зааплодувала. Однак третя спроба виявилася невдалою. Черга Лілієнкрона. Учений клацнув прикладом і скинув гвинтівку на плече.

— Готовий!

Механізм випустив тарілочку. Лілієнкрон прицілився й вистрілив. Почулося клацання. У повітрі запахло порохом. Диск байдуже продовжував політ.

— Невдача,— зауважив Гумбольдт.— Але у вас є ще чотири спроби.

Знову Оскар натиснув на важіль, тарілочка знову розлетілася на шматочки.

Гумбольдт вдоволено посміхнувся:

— Давай далі!

Останній постріл. Чотири влучення з п’яти — чудовий результат!

Гумбольдт із гордістю обперся на арбалет.

— Залишилися тільки ви,— сказав він.— Ну ж бо, постарайтеся!

Лілієнкрон дав знак, злетіла тарілочка. Він скинув гвинтівку, прицілився й вистрілив. Знову промах!

— Ви маєте постаратися, якщо взагалі хочете влучити,— поблажливо помітив Гумбольдт.— Принаймні, ви повинні прагнути до почесного другого місця, коли вже не можете виграти.

— Заждіть-но,— Лілієнкрон підкрутив приціл.— Як я вже казав, за низької температури існує своя специфіка. Перші постріли служать для того, щоб зорієнтуватися. Тепер усе вийде.

Оскар дивувався, як геолог може залишатися таким спокійним. Адже виграти змагання йому вже ніяк неможливо.

— Випускайте, мій хлопчику.

Оскар натиснув на механізм. Високо в повітря злетіла тарілочка. Лілієнкрон прицілився й натиснув на курок. Вона із дзенькотом розлетілася на частини.

Учений із задоволеним виглядом пересмикнув затвор. На палубу впала порожня гільза.

— Наступну!

І знову влучення.

Еліза заплескала в долоні:

— Чудово! Ще раз!

Тонкі губи геолога розтягнулися в посмішці. Він перевірив приціл і подивився вдалину.

— Скільки тарілочок поспіль може випустити ця штука?

— Що ви сказали?

— Тільки одну чи можна більше?

Оскар подивився на пристрій. Центрифуга була зроблена з листових ресор і надавала гарне прискорення. Рейка, якою ковзали тарілочки, могла розмістити й більше, ніж одну.

— Не знаю. Можливо, три або чотири. Я ще не перевіряв.

— Гаразд. Тоді, будь ласка, три.

— Але...

— Ти ж казав, що може вийти.

— Так, але...— юнак розгублено покосився на Гумбольдта.

— Якщо професор бажає, нехай спробує. Мені ця ідея здається божевільною, але правила цього не забороняють.

Оскар схопив коробку з тарілочками й зарядив три червонуватих диски. Він відтягнув важіль,— механізм готовий до запуску.

— Не хочете залишити тільки дві? Тоді могла б вийти нічия.

— Три.

Оскар похитав головою.

— Готово! — вигукнув він.

На палубі стало тихо. Змагання набувало несподіваного повороту.

— Запускай! — звелів Лілієнкрон.

Оскар відпустив важіль. Механізм дзенькнув, і в різні боки розлетілися три тарілочки.

Лілієнкрон скинув гвинтівку й вистрілив.