Українська література » Пригодницькі книги » Подих диявола. - Томас Тімайєр

Подих диявола. - Томас Тімайєр

Читаємо онлайн Подих диявола. - Томас Тімайєр
дивно.

— Правда? — Оскару ставало дедалі ніяковіше. Він відчайдушно намагався придумати, як направити розмову в інше русло, але нічого не міг вигадати. Ніяких шляхів до відступу не було. Тут були тільки вони з Лєною, і складалося таке враження, що кімната ставала дедалі меншою.

— Звісно,— сказала Лєна.— Якби в мене був такий друг, я б приділяла йому більше уваги. Я б проводила з ним якнайбільше часу.

— Знаєш, нам із Шарлотою потрібен особистий простір. Ми не можемо постійно бути поряд одне з одним, такі вже ми люди. І, до речі, якщо ми вже заговорили про людей, ти не бачила Вілму? Відтоді, як у неї з’явився новий лінгафон, вона рідко до мене заглядає. Схоже, їй цікавіше розмовляти з Мициком або Віллі. Можливо, це тому, що у Віллі завжди знайдуться для неї якісь ласощі...

— Ах, Оскаре,— зітхнула Лєна. Очі в неї затуманилися.— Невже тобі не хочеться знати, як я тебе кохаю?

Вона підійшла ближче.

Цієї миті відчинилися двері.

На порозі стояла Шарлота зі стосом постільної білизни в руках. Вона зробила було кілька кроків, але застигла на місці.

Лєна миттю забрала руку з коліна Оскара, але Шарлота, мабуть, уже встигла помітити. На якусь мить обличчя в неї стало скривдженим, але відразу на губах заграла звична іронічна посмішка.

— Не буду вам заважати,— сказала вона.— Я принесла тобі свіжу білизну, Оскаре. Куди її покласти?

Оскар підхопився.

— Зачекай, я візьму.

— О, не турбуйся,— Шарлота поклала стос на стілець.— Уже йду.

Із цими словами вона розвернулася на підборах і вийшла з кімнати. Двері ляснули, немов постріл із пістолета.

— Ну й добре,— пробурмотів Оскар.— Подумаєш, налякала.

— Здається, мені теж час іти,— тихо сказала Лєна.— Незабаром побачимося.

Оскар провів її до дверей, почекав, поки вона вийде в коридор, і зачинив двері. Він притулився спиною до дверей, глибоко зітхнув і заприсягнувся, що зробить усе можливе, щоб Лєна не поїхала з ними в цю подорож.




Далеко, на іншому кінці світу, земна кора здригнулася. Поштовхи були ледь відчутні. Вони народилися глибоко, і на поверхні їх ніхто не помітив.

Владика в кам’яному залі розплющив очі. Довго ж він спав. Йому снилося синє небо, хмари й море. Ці спогади майже стерлися, але сьогодні вони знову повернулися. Як довго він спав? Сто років, двісті? Занадто довго. Сон його розбудив. Він повільно підняв голову й перевернувся на інший бік. Із-під потилиці посипалися дрібні камінчики. Постарів. Постарів і посивів. Але сон вдихнув у нього нове життя. Та й чи був це сон? Можливо, він і справді відчув струс? Раптом це знак, що прийшов кінець тисячолітньому прокляттю? Він задумливо подряпав нігтем підлокітник трону. Треба б запитати верховного провісника. Він дав би слушну пораду. Але не зараз. Йому хотілося ще поніжитися в чудесних спогадах, подарованих сном. Спогадах про світлий час і сонячні промені.

8

Р ано-вранці 22 березня «Пачакутек» здійнявся в синє небо. Навіть незважаючи на те що він був навантажений продовольством на весь довгий шлях, дирижабль із нетерпінням рвався у висоту. Свіжий вітер свистів у такелажі, і з надією скрипіли дерев’яні розпірки. Повітряний корабель усе більше віддалявся від землі. Численні витріщаки — ті, що зібралися внизу,— махали руками. Ангар, у якому «Пачакутек» простояв усю зиму, приваблював дозвільну публіку. На вихідні сюди приїжджали цілими родинами навіть зі Шпандау, щоб подивитися на знамените дослідницьке судно Гумбольдта. Інтерес був таким великим, що довелося найняти кілька людей, щоб охороняти цінний літальний апарат. Оскар запропонував брати гроші за вхід і пускати їх на домашні витрати, але дослідник і чути про це не хотів. Дослідницький дух має бути доступним кожному, говорив його девіз. Освіта не може бути платною, нею повинні користуватися всі. Але ж можна було пристойно заробити! Дирижаблі неухильно входили в моду, хоча їх навряд чи можна було побачити навіч. Натомість журнали майоріли іменами винахідників — серед них був і Фердинанд фон Цепелін,— які готові були впроваджувати в життя розробки Гумбольдта. Газети регулярно повідомляли про нові досягнення, друкували плани будівництва та креслення. Усім було ясно, що панування Німеччини в повітряному просторі — це всього лише справа часу. Тому й стежило за їхнім від’їздом стільки цікавих очей, деякі, особливо дитячі, від замилування були завбільшки з блюдця.

В Оскара не було часу прощатися. Він стежив за двигунами. Потрібно було перевірити подачу електрики й контролювати, щоб осі, вали й передавальні механізми працювали бездоганно. Початкова фаза була наймаруднішою частиною подорожі, особливо якщо врахувати, що пропелери довго не працювали. Старе масло могло застигнути й заблокувати осі. Дроти могли перегрітися й перегорів би кабель, внаслідок чого їх очікувала б неминуча аварія. Тому спочатку потрібно було ретельно видалити зайве масло. Але, схоже, «Пачакутек» добре переніс минулий рік і зараз муркотів, немов кішка. Оскар радісно вдихнув свіже повітря й відчув вітерець на обличчі. Нарешті-то вони знову в дорозі.

Останніми днями він почувався як загнаний звір. Насамперед через Лєну, що, здається, підстерігала його у всіх можливих і неможливих місцях. Днів зо два тому вона навіть ніби зовсім випадково зайшла до ванної кімнати, коли він там мився. Замість того, щоб відразу вийти, вона зупинилася біля дверей і почала розмову. Начебто мало було тієї неприємної зустрічі із Шарлотою.

Дійшло до того, що Оскар виходив із кімнати, тільки якщо був упевнений, що дівчини не було вдома. Як добре, що він тепер вільний. Пригода почалася, а від так, можна зайнятися більш важливими справами. Але от що дивно, тепер, коли він отримав бажаний спокій, йому навіть стало трохи сумно. Лєна не вийшла, щоб попрощатися. Напевно, образилася. Йому було відомо, яка вона вразлива. Але ця закоханість — черговий каприз, не більше. Дитяче захоплення. Поки вони повернуться додому, дівчина знайде собі нову жертву.

Принаймні, Оскар на це сподівався.

Професор Лілієнкрон стояв на палубі

Відгуки про книгу Подих диявола. - Томас Тімайєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: