Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно

Чопенко пам’ятав, що стосовно саме цього охоронця є суперечливі дані про його точне місцеперебування того вечора в ресторані. І хоча Крюк пояснював, що протягом десяти хвилин перебував на своєму посту біля входу до кухні, ніхто з інших охоронців і працівники ресторану цього підтвердити не змогли.

Начальник охорони і служби безпеки Михайло Дмитрович Чопенко уважно дивився на монітори. Він чекав, що біля входу в підвал за кілька десятків метрів від господарських будівель от-от з’явиться саме Петро Крюк.

І він з’явився.

Так із чого чи з кого почнемо? — запитав генерал Шершун. — Давай, Богдане, мабуть, почнемо з тебе. Для початку поясни, що там чує твоє серце «за лічені години або й хвилини», які залишаються до основних подій?

— Володимире Дмитровичу, це ж так просто: якщо головний у нашій державі борець з наркобізнесом, молодий і талановитий генерал Ухаль сидить допізна на роботі кілька днів поспіль, а потім не знаходить іншого часу та місця, ніж опівночі, біля автостоянки, аби пошепотітися зі своїм безпосереднім куратором, то навіть найтупіший випускник академії СБУ зобов’язаний зробити висновок — готується фінал чергової операції зі знешкодження або нарколабораторії, або припинення функціонування каналу збуту. Ну, а побачивши ваше здивування після того, як я назвав ім’я Петра Крюка, та знаючи, де він зараз працює, можна зробити ще більш точний прогноз: найближчим часом, можливо, сьогодні вночі, наші героїчні маски-шоу з «Альфи» братимуть штурмом замок Миколи Яковича Назарова, про якого лише наш голова Берун не знає, що той наркобізнесмен. Як, до речі, й інші його друзяки на кшталт Бойченка та Клютова. І що їх прикриває не хто інший, як один з очільників Адміністрації Президента.

Шершун, наче кіт, аж примружився од задоволення, а Ухаль навіть не відчув, що сидить, роззявивши рота.

— Я вкотре повторю: з тобою, Богдане, нецікаво. Залишається тільки запитати: чому ж ти такий бідний, якщо такий розумний? — Шершун знав, що Зорій не любить цього запитання, поширеного в сучасному світі гонитви за матеріальними благами. Але генерал Шершун ні на хвилину не забував, що цих хлопців, яких він любив і довіряв їм безмежно, весь час треба осаджувати й тримати в уздечці, аби ті не переступали допустимої межі та не зазнавалися.

— Та до чого тут багатство, Володимире Дмитровичу?

— Та то я так, до слова. Просто логіка твоя, в принципі правильна, дещо шкутильгає в деталях.

— Що є — те є. Я й сам, коли Яруга доповів мені про свої припущення, не міг уявити Крюка підтирачем у таких бандюків, як Назаров та іже з ними. Тим більше, як він може ходити безпосередньо під Чопенком? У нас же не лише кожен опер, а й спецназівець «Альфи», які часто брали участь у спільних операціях, знали, що «Чіп» — це міліцейський дах, під яким злочинці наводнили Україну наркотою. Ми його свого часу не посадили, бо дах, під яким, у свою чергу, діяв Чопенко, був таким високим, що жодна наша есбеушна драбина до нього не діставала.

— А може, Петро й пішов туди, бо знав усю цю історію, в тому числі й про особисту роль Чопенка? — втрутився в розмову Ухаль. — Богдане Даниловичу, ви ж краще за нас знаєте Крюка: що він за чоловік?

— Я теж, Владиславе, з ним не дуже близько знайомий, хоча не раз і не два спілкувався. Крюк — такий собі служака — виконавець без особливих інтелектуальних проявів. Можу помилятися, але щось не дуже віриться, щоб саме він спеціально влаштувався в те осине гніздо з метою його знищення. Якщо це й так, то навряд, щоб йому вдалося це зробити самотужки. Хіба тільки зможе гніздо те розворушити. Та й він же не зовсім дурний і мусить розуміти, що з ним зроблять ті розізлені комахи. А там — не оси, там — шершні.

Адміністратор відчинив двері в кімнату й тримав їх доти, доки три дівчини одна за одною занесли на тацях страви і, усміхнувшись гостям, вийшли.

— Коротше, треба проаналізувати те, що ми зараз маємо. А маємо ми, як дуже дотепно й феноменально висловився наш перший Президент Леонід Макарович Кравчук, те, що маємо, — Шершун засміявся, але його ніхто не підтримав. — У нас є одним-однісінький персонаж, на якого ми намагаємося повісити всі головні ролі в кількох п’єсах. Наскільки я зрозумів тебе, Богдане, ви з Яругою підозрюєте Крюка в побитті олігархів. Принаймні — Миколи Назарова. Владислав висловив припущення, що колишній спецназівець з патріотичних чи хворобливих мотивів (бо тільки ненормальний наважиться боротися самостійно з тією бандою) вирішив вивести на чисту воду Чопенка, про роль якого в наркобізнесі не знає лише сліпий і глухий. І нарешті в нас з’явилася інформація, — Шершун глянув на Ухаля, і той ствердно кивнув, — що Петро Крюк останні кілька днів наполегливо намагався проникнути в нарколабораторію, до якої він прямого стосунку на роботі не має. Оце така диспозиція, — Шершун підняв чарку. — Давайте ж нарешті вип’ємо.

— А твій агент, — Зорій, почаркувавшись, звернувся до Ухаля, — не повідомив ще якихось деталей? Вони могли б нам допомогти — саме ж у деталях приховується суть.

— Ні, що стосується Крюка — це все.

— А що не Крюка?

— А що не Крюка, — Ухаль глянув на Шершуна, тепер Володимир Дмитрович ствердно кивнув, — то моє оперативне джерело повідомило про якусь нову людину, яка з'явилася в лабораторії і поводиться не зовсім адекватно.

От і все.

— Та-а-к, — Зорій нарешті випив і крякнув. — А як вільно й часто може виходити на зв’язок твоє оперативне джерело? І чи можеш ти ініціативно викликати його на розмову або повідомити йому якусь