У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Непереможна цікавість тягнула Марію обізнатися з усім самій. Вона не звикла попереджати будь-кого про свої мандри, до того ж підсвідоме відчувала, що переступає якусь заборонену межу. Тому вночі, потай, обминувши околицію, де вартували чоловіки, рушила вздовж берега, на північ від міста, в напрямку, вказаному циганчатами.

Вдосвіта Марія була вже біля табору. Ранкова імла оповивала намети і халабуди над возами. Дівчинка вирішила зачекати, доки таємничі кочівники прокинуться. Сівши на прибережний камінь, вона щільно охопила коліна руками - світанок був на диво холодний.

Першою побачила Марію стара циганка, скуйовджена і заспана, що, позіхаючи, вийшла з намету. Марію так розсмішив її розхристаний вигляд, що вона голосно розреготалася.

Стара щось крикнула, і за якусь мить весь табір прокинувся. Всі, від старого до малого, висипали з наметів і халабуд. Діти кинулись було наперед, але старий циган сердито на них гримнув, і вони горохом розсипались на всі боки.

Марія підвелася і зробила крок у напрямі табору. Зойк загального обурення вирвався з грудей його мешканців. Ніхто-бо не знав досі випадку, щоб котрийсь з цих зрадників і запроданців осідлих добровільно прийшов до табору кочівників. Назустріч дівчині полетіло каміння, паліччя, кухлі - все, що було під рукою.

Сивобородий циган щось гукнув юрбі і сам рушив стріти непрохану гостю.

Поцьвохкуючи батогом, підійшов до Марії і зупинився кроків за три від неї.

- Ти звідки? - суворо запитав старий, пильно розглядаючи дівчину в барвистому і пишному вбранні. Кілька днів тому Марія потягла в якомусь подвір'ї вивішені для просушки яскраві скатертини і пошила собі таку рясну спідницю, що їй заздрили всі тріанські модниці. З двох різного кольору хусток вийшла прегарна кохтинка. Вона щільно огортала тонкий дівочий стан, по лікті оголюючи засмаглі, немов виточені, руки.

- Ти звідки?-перепитав старий ще суворіше.

- З Тріани.

- Прийшла чого?

- Подивитися.

Коли б Марія була розважнішою - адже старий циган ладен був спопелити її поглядом, - вона б повернулася і кинулася чимдуж тікати. Але дівчинка звикла всюди почувати себе своєю.

- То я хочу подивитися...

Марія не закінчила фрази. Довгий батіг старого цигана гадюкою оповився навколо грудей і спини Марії. Старий знав - бити батогом по широкій спідниці, то тільки вибивати з неї пилюку.

Цей удар ніби став сигналом для натовпу, що, затамувавши подих, стежив за розмовою старого з дівчиною.

Юрба кинулася вперед. Непрохану гостю били всі - старі й малі. Били чим попало і куди попало. Спочатку Марія намагалася відбиватися, але за мить вона вже лежала долі і, закривши обличчя руками, кричала. Та поволі її зойки стихали, а потім і зовсім ущухли.

- Геть!- наказав старий циган.

Першим ударивши Марію, він став осторонь і тільки спостерігав за розправою над зухвалою зайдою. Тепер він, очевидно, вирішив, що порушницю звичаїв покарано достатньо.

Старий боявся вбивства. Тоді неодмінно втрутиться поліція, і йому, як отаманові, доведеться відповідати за весь табір.

Як не був наелектризований розправою натовп, але грізне "геть!" вплинуло.

Усі стояли тепер півколом, посередині якого лежала Марія. Вона вже не кричала і навіть не рухалася.

- Води! - наказав отаман, уважно придивляючись, чи не поворухнеться дівчинка. Але та, як і раніш, не подавала ознак життя.

Старому не довелося повторювати наказ. Кілька цеберок води вже стояли біля його ніг. Він узяв найближчу і ногою перекинув тіло побитої так, що тепер вона лежала горілиць. Поволі лив старий воду на обличчя і груди непритомної. Ніяких ознак життя.

Старий грізно глянув на людей, які юрмилися неподалік.

Усі винувато мовчали. Знали-бо, чим це може скінчитись, особливо для їх ватажка.

Друга цеберка води, вилита на непритомну, теж не допомогла.

- Адело! - покликав отаман.

Циганка, що першою побачила Марію, а тепер стояла біля намету, смокчучи маленьку люльку, зрозуміла, чого від неї чекають. Вона підійшла до дівчини, припала вухом до іі грудей і довго прислухалася. Очевидно, стара не почула биття серця, бо відхилилася, і не зводячись з колін, замислено дивилась на нерухоме тіло.

Тоді Адела вирішила вдатися до останнього заходу: кілька разів посмоктала люльку, потім встромила чубук у ніздрю дівчинки і щосили дмухнула на тліючий тютюн.

Присутні, мов заворожені, спостерігали за цією процедурою. Коли Адела вдруге дмухнула на тютюн і дим стругом ударив дівчині в ніздрю, та ворухнула головою.

Вигук схвалення і воднораз мстивої радості прокотився над юрбою. Старий циган знов підійшов до Марії, носком чобота відкинув її розпластані руки.

Та, як і раніше, лежала нерухома.

- Знімаймось! - гукнув отаман, і юрба миттю кинулася виконувати його наказ.

Коли б хто сторонній спостерігав, як табір готується до від'їзду, він помітив би дивну злагодженість у всьому і організованість. За якусь хвилину засновигали всі: одні ловили стриножених коней і тягли їх до критих халабудами возів; другі - запрягали коней; треті - гасили багаття, що жевріло ще з учорашнього вечора; четверті - складали лахміття, що правило кочівникам і за простирадла і за ковдри...

Тільки старий циган не брав участі в загальній метушні, навіть не віддавав більше наказів. За всім наглядала Адела. Але ось і вона, переконавшись, що все йде як годиться, підійшла до отамана. Глянувши на нерухоме тіло дівчини, Адела перевела погляд на старого цигана, потім мовчки кинула в бік річки. Мовляв: кинемо?

Отаман грізно насупився і злісно кинув:

- До мене в халабуду!

Видно було, що рішення отамана забрати