У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Те, що Марію може потягти до вільного циганського життя, тепер дуже непокоїло Карлоса. Часом він і зовсім розум втрачав з страху. Виїжджаючи ранком до Мадріда, Карлос по кілька разів нагадував челядникам, що вони повинні стежити за кожним кроком дівчини. Подвоєний штат садівників мусив охороняти всі підступи до вілли і, в разі появи десь поблизу циган, негайно ж повідомляти про це в поліцію, з якою у дон Менендоса була спеціальна домовленість щодо цього. Часто серед дня Карлос кидав раптово всі справи і мчав у Сан-Рафаель, гнаний підозрами і страхом, непереможним бажанням переконатися, що Марія тут, не втекла. Лише побачивши дівчину, він заспокоювався і гнав тоді гінців до міста за якоюсь новою прикрасою, ласощами, всім, що заманеться його молоденькій чарівниці.

І Марія приймала подарунки з таким виглядом, ніби коштовне каміння, шовкове вбрання були для неї звичайними речами, байдуже відсувала вазу з найсмачнішими тістечками, ледве надкушувала дорогу цукерку, нехтувала найдобірнішими фруктами.

Відіспавшись на м'якому, від'ївшись за все своє голодне життя, дівчина явно починала нудитися. Цілими годинами вона могла просидіти нерухомо, втупивши погляд у якусь далеку хмаринку на виднокрузі, а коли та зникала, раптом зривалася з місця і починала жбурляти на підлогу все, що потрапляло під руку, зривати з себе браслети й намисто і люто топтала їх ногами.

Таких нападів люті Карлос особливо боявся. Він ладен був сам лягти дівчині під ноги, аби вона тільки заспокоїлась, аби тільки посміхнулась.

- Вона нашого господаря приворожила якимсь зіллям, усі циганки - чаклунки, - нашіптували доньї Їрене служниці.

Стара жінка і сама ладна була повірити в чари.

У натурі Марії було для неї щось незбагненне. Інші поводили себе, як і годиться у їх становищі - спочатку трохи вередували, потім починали запобігати ласки, під кінець і зовсім знічувались. А ця ніби й не наказує, а все виходить по її, приймає подарунки наче з милості, голову тримає гордовито, немов інфанта. І Карлос при ній навіть не як паж, а як блазень. Зовсім розум втратив. Ще добре, що ця циганська чаклунка на гроші не ласа. А то за один танок чи пісню цей божевільний погодився б усю свою маєтність до їі ніг скласти.

Донья Ірене навіть не здогадувалась, якою близькою вона була до істини.

Так, дон Карлос не те що маєтність, а й ім'я Менендосів наважився запропонувати Марії.

Розуміючи, який сенсаційний скандал може викликати одруження одного з найбагатших банкірів Мадріда з неписьменною циганкою, дон Карлос вирішив не розголошувати про свій намір. Він просто раптово захворів на нервовий розлад, що вимагав тривалого лікування, а головне, спочинку від усіх справ.

- Розумієш, я так стомився, що тут жодні лікарі мені не допоможуть. Треба розвіятись, змінити умови життя. А в таких випадках найкращий лікувальний захід - поїздка за кордон, - пояснив він тітці, яка страшенно переполошилась, повіривши в недугу небожа.

- Я певна, що такий перепочинок піде тобі на користь, - погодилась вона.- Свіжі враження, нові цікаві знайомства...

Донья Ірене урвала мову, боячись прохопитися необережним словом. У глибині душі вона плекала мрію, що Карлос, розлучившись з Марією, назавжди вилікується не лише від усіх недуг, а й від свого безглуздого захоплення, можливо, навіть знайде собі достойну пару і знову одружиться.

За місяць, владнавши всі свої справи в Іспанії, дон Карлос Менендос вирушив за кордон. Рушаючи в путь, він наказав збиратися і Марії.

- Завезу її назад у табір, - коротко пояснив він. Донья Ірене полегшено зітхнула.

Відтоді монотонний плин часу позначався в Сан-Рафаель лише надходженням поштових марок і листів з незнайомими марками і штемпелями чужих країн. У своїх кореспонденціях Карлос коротко повідомляв, що почуває себе краще, але не настільки добре, щоб сподіватися на швидке повернення додому, туманно натякав на якісь особисті причини такого тривалого подорожування.

Стара тітка не знала, що й думати. Та за кілька місяців надійшов лист, який усе пояснив. Небіж сповістив, що тиждень тому одружився з дочкою грецького негоціанта, що дружина його задля нього перейшла в католицьку віру, нарекли її Агнесою, і тепер вона добра католичка. А ще за рік телеграма-блискавка принесла нову радісну звістку: у подружжя Менендос народилася спадкоємниця, названа на честь старої доньї - Їрене.

Повернувся Менендос до Мадріда лише наприкінці 1935 року. Приїхав спочатку сам і надовго замкнувся з тіткою в своєму кабінеті. Про розмову, що відбулася за зачиненими дверима, донья Ірене нікому ніколи не розповідала. Про її бурхливість здогадувалися лише слуги, до слуху яких долинали ридання доньї і гнівні вигуки господаря дому. Та поволі голоси за дверима ставали все тихшими, а розійшлися небіж і тітка, здавалося, зовсім приязно.

- Отже, я покладаюся на вас цілком, - сказав дон Карлос, ніжно цілуючи тітці руку.- Запевняю вас, ніхто навіть не здогадається... Якщо ви все підготуєте, як ми умовились...

Того ж вечора дон Карлос виїхав до Севільї, де зупинилась Агнеса з маленькою донькою, яка трохи заслабла в дорозі, а донья Ірене почала гарячкове готуватися до приїзду новоявленої племінниці і онуки. Пославшись на те, що подружжя везе з собою повний штат обслуги, вона звільнила всіх старих служниць, щедро їх нагородивши і проливши не одну сльозу, уклала договір з підрядчиком на ремонт вілли, викликала декораторів, що слідом за ремонтниками наводили лад в умеблюванні кімнат.

Від ранку й до пізньої ночі поралась донья Ірене серед цього клопоту, шукаючи в ньому розради і забуття. І вдень справді було легше. Та вночі сумні думки обступали її з усіх боків.

Як обдурив, як приспав її пильність Карлос! Усе життя вона йому віддала, всі неподобства попускала, аби тільки він був веселий і щасливий. Певно, за це і покарала її мадонна. За всі сльози, пролиті першою дружиною Карлоса, за наругу над тими дівчатами і жінками, яких