Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

— Розкажіть мені все, — прошепотіла Маргарет, як тільки двері за ними зачинилися. — Я помираю з цікавості почути вашу розповідь.

Вони не могли бути впевнені, що тут за ними хтось не стежить крізь якесь потаємне вічко, тому Інеса стала приміряти на Маргарет плаття. І хоча її рот був забитий колючками алое, які тоді використовувались як шпильки, вона розповіла Маргарет усе, аж до моменту своєї втечі із Гранади. Коли вона дійшла до того місця, коли уявна наречена трохи підняла вуаль і поцілувала нареченого, Маргарет ледве не задихнулася від подиву.

— Боже, як вона це зуміла зробити? — прошепотіла вона. — Я б знепритомніла.

— Вона мужня, ця Бетті… поверніться, будь ласка, до світла, сеньйоро… я сама не змогла б зіграти краще… мені здається, що ліве плече трохи вище. Він нічого не запідозрив, безглуздий дурень, навіть до того, коли я подала йому вино, а після він узагалі навряд чи міг щось розуміти… Сеньйора каже, що їй тисне під пахвою? Може бути, трішки, але це розтягнеться… Хотілося б мені знати, що сталося потім. Ваша кузина — той бугай, на якого я робила ставку, і я вірю, що вона очистить арену. Вона жінка зі сталевими нервами. Якби в мене були такі, я б давно вже була маркізою Морелла чи інша людина була б маркізом… Спідниця сидить чудово. Прекрасна статура! Сеньйора в ній має ще кращий вигляд… До речі, Бернальдес дав мені грошей, досить велику суму, тож вам не треба віддячувати мені. Я зробила це задля грошей та… ненависті. Тепер я сховаюсь, бо не хочу, щоб мені перерізали горло, та Бернальдес зможе мене розшукати, коли я знадоблюсь. Що з священиком? О, він не становить небезпеки. Ми примусили його написати розписку за одержані гроші. Я гадаю, він уже зайняв свій пост секретаря інквізиції й одразу ж узявся за виконання своїх обов’язків. Адже в них не вистачає рук, щоб катувати євреїв та єретиків і грабувати їх. Обидва заняття йому до вподоби. Я їхала з ним усю дорогу до Севільї, і цей нікчемний негідник намагався залицятися до мене, але я дала йому одкоша. — Інеса всміхнулася, щось згадавши. — Щоправда, я з ним не зовсім посварилася — він ще може згодитися. Хтозна! Проте час, комендант кличе мене. Одну хвильку! Авжеж, сеньйоро, з цими незначними переробками плаття буде чудове. Ви обов’язково одержите його сьогодні ввечері, я приготую також інші, які ви зволили замовити на цей взірець. Дякую вам, сеньйоро, ви надто добрі до бідної дівчини, — і пошепки: — Нехай береже вас мати божа.

Майже покрита стосом платтів, Інеса з поклоном переступила поріг дверей, які вже відчинив комендант.

Близько дев’ятої години наступного ранку з’явився один із тюремників, щоб викликати Маргарет та її батька в суд. Маргарет поцікавилась, чи викликають разом з ними і сеньйора Брума, але тюремник відповів, що він нічого не знає про сеньйора Брума, бо той перебуває в камері для особливо небезпечних злочинців, а цю камеру тюремник не обслуговує.

Маргарет з батьком вирушили до суду. Зодягнуті вони були в дороге вбрання, пошите за останньою севільською модою, найкраще, яке можна було знайти за гроші. На подвір’ї, на свою радість, Маргарет побачила Пітера, який під вартою чекав на них, теж зодягнутий у християнський одяг, який вони просили занести йому за їх рахунок. Маргарет, забувши про свою сором’язливість, кинулась до нього, дозволила йому обняти себе при всіх і почала розпитувати, як він. почував себе звідтоді, як вони розлучилися.

— Не дуже добре, — похмуро відповів Пітер, — я не знав, чи побачимося ми колись. До того ж моя камера в підземеллі, й крізь грати до неї майже не проникає світло. Крім того, щури там не дають спати. Тому більшу частину ночі я не спав і думав про тебе. Куди нас тепер ведуть?

— Ми повинні постати перед судом королеви. Візьми мене за руку і йди поруч, але не дивися на мене так пильно. В мене щось не гаразд з платтям?

— Ні, пробурмотів Пітер, — я дивлюсь на тебе, бо ти в ньому прекрасна. Чому ти не вдягла вуаль? Адже тут, при дворі, напевно є ще маркізи.

— Тільки мавритянки носять вуалі, Пітере, а ми тепер знову християни. Слухай, я гадаю, що ніхто з них не розуміє по-англійськи. Я бачила Інесу, яка дуже ніжно довідувалася про тебе. Не червоній, це не до лиця чоловікові. Хіба ти теж її бачив? Вона втекла із Гранади, як і хотіла, а Бетті вийшла заміж за маркіза.

— Цей шлюб не матиме сили, — похитав головою Пітер, — адже це обман. І я боюсь, що сердешній доведеться розплачуватись за нього. Проте вона дала можливість нам утекти, хоча коли говорити про в’язниці, то мені було значно краще в Гранаді, аніж у цій мишоловці.

— Звичайно, — безневинно зауважила Маргарет, — ти там мав садок для прогулянок, хіба не так? Ну гаразд, не ображайся на мене. Ти знаєш, що зробила Бетті? — І Маргарет розповіла Пітерові, як Бетті підняла вуаль і поцілувала Морелла, залишившись невпізнаною.

— Це вже не так дивно, — зауважив Пітер, — адже жінки, коли вони загримовані, дуже схожі одна на одну, особливо в напівтемній кімнаті…

— …чи в саду, — додала Маргарет.

— Дивно те, — продовжував Пітер, визнаючи за краще не звертати уваги на ці слова, — що вона взагалі погодилась поцілувати цю людину. Він же мерзотник. Розповідала тобі Інеса, як він поводився з нею? Від самої думки про це я шаленію.

— Ну гаразд, Пітере, адже він не просив тебе цілувати його. А щодо зла, заподіяного ним Інесі, то хоча ти, звичайно, більше знаєш про це, ніж я, але гадаю, що вона поквиталася з маркізом. Поглянь, ген там попереду Алькасар. Чудовий замок, хіба не так? Ти знаєш, його збудували маври.

— Мене мало цікавить, хто його збудував, — похмуро зауважив Пітер. — По-моєму, він має вигляд не гірший, аніж інші замки, тільки більший. Усе, що я знаю про нього, це те, що мене там судитимуть за удар по