Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

прибуття свідків із Гранади. Королева відповіла, що вони залишаються під його наглядом, і наказала добре з ними поводитись. Пітер попросив, щоб його перевели в кращу камеру, де буде менше щурів та більше світла. Королева милостиво погодилася, проте додала, що правильніше буде помістити його окремо від нареченої, яка може жити зі своїм батьком. Але, помітивши їхні засмучені лиця, усміхнулася:

— Я думаю, що вони можуть зустрічатися вдень у тюремному саду.

Маргарет подякувала, королева звернулася до неї:

— Підійдіть сюди, сеньйоро, й посидьте трохи зі мною. — Вона показала на ослінчик для ніг поруч з собою. — Коли я закінчу ці справи, я хочу поговорити з вами.

Маргарет провели до узвишшя, і вона сіла ліворуч од її величності, на ослінчик. Цієї миті вона була прекрасна. її врода й постава справді були королівськими. Тим часом Кастелла та Пітера повели назад у в’язницю, причому останній, забачивши довкола стільки галантних грандів, виходив дуже неохоче.

Через якийсь час, закінчивши справи, королева розпустила суд, попросила залишитися кількох офіцерів і звернулася до Маргарет:

— А тепер, прекрасна дівчино, розкажіть мені про все, як жінка жінці, і не бійтеся, що цим скористаються при судовому розгляді справи вашого коханого. Адже вас, у всякому разі, ні в чому звинувачувати. Передусім скажіть мені, чи справді ви заручені з цим високим кавалером і чи правда, що ви його кохаєте?

— Так, ваша величність, — відповіла Маргарет, — і ми за цей час багато перестраждали. — Маргарет переповіла всю їхню історію, яку королева вислухала дуже уважно.

— Дуже дивна історія, коли все це правда, й дуже ганебна, — мовила королева, коли Маргарет закінчила. — Але як могло статися, що Морелла, який хотів примусити вас вийти за нього заміж, одружився тепер з вашою кузиною? Ви щось приховуєте від мене? — І вона пильно подивилася на Маргарет.

— Ваша величність, — відповіла Маргарет, — мені було соромно розповідати про все інше, але я вірю вам і зважусь на це. Прошу тільки вашої височайшої полегкості, коли ви вважатимете, що ми, перебуваючи в дуже скрутному становищі, вчинили кепсько. Моя кузина, Бетті Дін, поквиталася з Морелла його ж монетою. Він завоював її серце й обіцяв одружитися з нею, і вона з ризиком для життя зайняла моє місце біля вівтаря, тим самим давши нам можливість утекти.

— Хоробрий вчинок, хоча й не зовсім чесний, — зауважила королева. — Я тільки не знаю, чи вважатиметься такий шлюб дійсним, та про це має судити церква. Звичайно, на вас усіх важко гніватися. Що вам обіцяв Морелла, коли просив вас вийти за нього заміж у Лондоні?

— Ваша величність, він обіцяв мені, що піднесе мене високо, можливо, навіть, — вона затнулася, — на те місце, котре займаєте ви.

Ізабелла спохмурніла, потім зареготала, з ніг до голови окинула оком Маргарет і сказала:

— Ви гідні цього місця, може, навіть більше, ніж я. А ще що він казав?

— Ваша величність, він запевняв мене, що далеко не всі люблять короля, його дядька; що в нього, маркіза Морелла, є багато друзів, які пам’ятають, що його батька отруїв батько короля і що його мати була мавританською принцесою. Він також казав, що може звернутися по допомогу до маврів або скористатися іншими засобами для досягнення своєї мети.

— Ну що ж, — зробила висновок королева, — хоча маркіз і вірний син церкви і мій чоловік дуже любить його, я ніколи не мала добрих почуттів до Морелла, тому дуже вдячна вам за попередження. Чи не бажаєте ви мене попросити про щось, прекрасна Маргарет?

— Авжеж, ваша величність. Я насмілюсь просити вас бути милостивою до мого коханого, коли він постане перед вами на суді. Повірте, в нього запальна голова й тяжка рука. Лицарі, як він, — а він лицар по крові, не можуть спокійно дивитися, коли їх дам ображають грубіяни й зривають з них одяг. І ще я прошу вас захистити мене від маркіза Морелла, не дозволити йому не тільки доторкнутися до мене, а й розмовляти зі мною. Незважаючи на його титул іг розкіш, я ненавиджу його.

— Я вже пообіцяла, що в мене не буде упередженості при розгляді вашої справи, моя прекрасна англійко Маргарет, — усміхнулася королева, — і я гадаю, що коли я, виконаю ваше прохання, то це не примусить правосуддя зняти з очей пов’язку. Ідіть і будьте спокійні. Якщо ви мені розповіли правду, в чому я не сумніваюсь, і якщо це залежатиме від Ізабелли Іспанської, покарання, яке дістане сеньйор Брум, не буде дуже тяжким. У всякому разі, тінь маркіза Морелла, цього незаконнонародженого сина християнського принца І якоїсь принцеси із невірних, — ці слова королева промовила зі злістю, — не впаде на вас. Але я маю попередити вас, що король, мій чоловік, любить цю людину — це природно — і судити йому маркіза буде нелегко. Скажіть мені, ваш коханий людина хоробра?

— Дуже хоробра, — відповіла Маргарет з усміхом.

— І він може сидіти верхи, тримаючи списа, чи не так? Бодай задля вас?

— Так, ваша величність, і володіє мечем не гірше за інших лицарів, хоча він зовсім недавно одужав післ тяжкої хвороби. Дехто міг переконатися в цьому на Босвортському полі.

— Гаразд. Тепер прощавайте. — Королева простягла Маргарет руку для поцілунку й, гукнувши двох офіцерів, наказала їм відвести Маргарет назад до в’язниці, зауваживши, що вона може вільно писати королеві, коли буде потреба.

Того ж дня ввечері до Севільї приїхав Морелла. Він був би тут значно раніше, та його збила з пантелику розповідь маврів, що супроводжували Пітера, Маргарет і її батька з Гранади, які бачили, як вони поїхали шляхом на Малагу. Він поскакав цим шляхом, та, не виявивши ніяких слідів, повернувся й поїхав на Севілью. Тут він невдовзі про все довідався, а серед інших новин також про те, що за десять годин до його приїзду послано гінців у Гранаду з наказом з’явитися йому та Бетті, з якою він був повінчаний.

Наступного ранку Морелла попросив аудієнції в королеви,