І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

— Генерал доповів учора командуванню північної групи про наші події, і йому наказали вжити всіх заходів, щоб негайно звільнити Штенгеля, — пояснив Лютц, коли Генріх прибув до штабу. — А сьогодні вранці до нас з'явився представник штабу північної групи і привіз офіціального наказа. В ньому теж ідеться головним чином про Штенгеля, а про графа і Функа згадується лише постільки-поскільки… Втім, швидше йди, — генерал уже двічі запитував про тебе!

В кабінеті генерала, крім самого Еверса, були Міллер і офіцер з погонами оберст-лейтенанта, очевидно, представник командування.

— А, гер обер-лейтенант! Нарешті! — зрадів Еверс. — Прошу, знайомтеся і сідайте. Розмова у нас буде цікава і… трохи несподівана. Йдеться про дуже відповідальне доручення.

— Я весь увага, гер генерал!

— Завдання, яке ми вирішили вам дати, виходить за рамки ваших обов'язків офіцера для особливих доручень, — якось урочисто почав генерал. — Воно виключне і справді особливе. Коротше: ми вирішили вас надіслати до загону гарібальдійців!

Доручення, дійсно, було настільки несподіване, що Генріх здивовано глянув на присутніх.

— Так, так, вам не вчулося. На вас покладається місія знайти командира загону гарібальдійців і почати з ним переговори про обмін заложниками. Ми згодні випустити заарештованих у Палермо, коли вони погодяться відпустити тих, кого захопили в замку. Якщо виникнуть якісь ускладнення, висуньте пропозицію повернути одного майора Штенгеля!

— Смію зауважити, — втрутився представник командування, — що коли ми наполягатимемо на тому, щоб повернули саме Штенгеля, ми цим його демаскуємо. Партизани почнуть цікавитись і…

— Маєте рацію, маєте рацію, — погодився генерал.

— Треба так вести переговори, щоб партизани думали: найцінніша для нас фігура — граф Районі, — порадив Міллер.

— А якої думки ви, бароне, про доручення загалом? — Еверс запитливо глянув на Генріха.

— Я ладен виконати перше-ліпше завдання, гер генерал, яким би важким воно не було. Тому дозволю собі висловитись лише про форму виконання доручення, а не про його суть. Ви не заперечуєте?

— Говоріть, бароне!

— Мені доводилося стикатися з партизанами в Білорусії, і я переконався — вони дуже ревно стежать, щоб якось не зачепили їх військову честь. Гадаю, що гарібальдійці не становлять винятку. Коли я піду до них один, вони вважатимуть це за зневагу і напевне відмовляться від переговорів. Треба скласти офіціальну делегацію парламентерів, хоча б з двох чоловік. Це матиме солідніший вигляд і буде зручніше — можна порадитись, коли виникнуть якісь утруднення.

— Я вважаю, що обер-лейтенант зробив непогану пропозицію, — першим погодився представник командування.

— Гер Міллер міг би бути другим, — кинув Еверс. Генріх помітив, як Міллер зблід.

— Насмілюсь заперечити проти цієї кандидатури, хоч не бажав би собі кращого супутника. — Генріх спіймав вдячний погляд майора. — Боюся, що гер Міллер надто популярний серед партизанів, — його машину вже раз обстріляли. Парламентером мусить бути людина, не зв'язана з службою СД.

На Східному фронті в таких випадках беруть або священників, або лікарів…

Довга пауза запала в розмові. Кожен у думках підшукував придатну кандидатуру.

— А що, коли доручити це головлікарю госпіталю Матіні? — запропонував, нарешті, Міллер.

— Мені щось не подобається це прізвище! — знизав плечима представник командування. — Він, цей лікар, італієць?

— Лише по батькові, мати чистокровна арійка! — поспішно пояснив Міллер і з таким запалом почав вихваляти Матіні, що Генріх мусив сховати посмішку. Адже зовсім недавно начальник служби СД говорив йому про головлікаря зовсім інше.

— Що ж, коли так, я не заперечую, — погодився представник командування.

— Я теж, — підтримав його генерал.

— Так, так, це буде найкраще, — додав Міллер.

— Отже, можна попередити Матіні?

— І якнайскоріше. Відправляйтесь в госпіталь зараз же.

Матіні умовляти не довелося. Дізнавшись, у чому справа, він відразу дав свою згоду і висловив думку, що розшуки загону гарібальдійців найкраще буде почати з Палермо, оскільки там тримають заарештованих Функом заложників.

– Припустимо, це так. Але Палермо — це лише відправна точка. А напрямок, в якому треба провадити розшуки? їхати навмання просто в гори? — з сумнівом запитав Генріх.

— Можливо, в штабі полку є якісь відомості. Адже в записці, яку партизани залишили в кабінеті графа, є натяк — і зовсім недвозначний — про переговори.

— А коли ти зможеш виїхати?

— Хоч і зараз. Ранковий обхід я вже зробив. Попереджу лише асистента…

— Тоді я зачекаю тебе тут. Разом підемо до генерала доповісти, що ми готові.

Матіні телефоном викликав свого помічника і дав йому останні розпорядження. Хвилин за десять друзі вже прямували до штабу. Курта Гольдрінг послав у замок, наказавши йому захопити автомат і плащ і передати записку графині. В ній Генріх коротко сповіщав Марію-Луїзу, що їде в Палермо парламентером до партизанів і сподівається домогтися звільнення графа, Штенгеля і решти заложників.

І генерал, і представник командування висловили своє задоволення з того, що парламентери так швидко зібралися.

— Пам'ятайте — Штенгеля ви мусите визволити будь-що, — ще раз підкреслив генерал, даючи останні настанови. — Якщо гарібальдійці не погодяться на ваші пропозиції, попередьте їх: ми спалимо і знищимо дощенту села, де залишишся сім'ї партизанів.

— Гадаю, що нам не доведеться вдаватися до погроз, — впевнено зауважив Матіні.

— Дуже б цього хотів, — сухо відповів генерал. Він відчував якусь незручність перед парламентерами і силкувався приховати її за навмисною сухістю і офіціальністю. Але, прощаючись, Еверс не витримав. — Бачить бог, як мені не хотілося посилати вас у цю не зовсім безпечну подорож, — стиха сказав він Генріху.

В обідню пору машина виїхала з Кастель ла Фонте. — Ти