І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Перший виступ Районі пройшов не без успіху. Навіть маленький, вузькогрудий, з гострим пташиним обличчям оберст Функ мусив признатися самому собі, що він досі недооцінював сили пропаганди.

Граф почав свою промову дуже просто: послався на своє каліцтво і попросив пробачення у присутніх за те, що говорити буде сидячи, можливо, надто тихо для такої великої аудиторії — адже він людина стара і квола, не звикла до прилюдних виступів. Його спонукали підвестися з ложа страждання лише палка любов до батьківщини і свідомість свого обов'язку перед ними, своїми земляками і співвітчизниками, які — не з злої волі, а через свою необізнаність! — стали на хибний шлях.

Та в міру того, як граф говорив, його старечий тремтячий голос міцнішав, слова починали звучати все пристрасніше, навіть похила постать графа виструнчилась у кріслі, немов її оживила, збудила для борні за долю Італії і за долю всіх присутніх якась могутня сила. І не так аргументація графа, як оцей його зовнішній вигляд справив найбільше враження на вчорашніх італійських солдатів. Нестерпним соромом обпекла багатьох з них думка, що їх, молодих і здорових, мусить закликати до боротьби за батьківщину оцей старий з паралізованими ногами.

Після промови графа справа з вербуванням добровольців у частині, перед якою він виступив, пішла значно краще.

Виступи Районі з незмінним успіхом тривали три дні. А на четвертий сталося несподіване: серед італійських солдатів, як і раніше замкнених у казармах, поширилися листівки, що висміювали і самого графа, і його легковірних слухачів. Граф змальовувався в них як старий лис, що намагається під пишною словесною мішурою приховати свою фашистську суть. А на доказ наводився список пожертвувань графа на утримання фашистської партії. Листівка закінчувалася дотепним віршиком про те, як тепер граф Рамоні шукає дурників, які б наклали життям за його землі і замки.

Свою промову цього дня граф почав, як звичайно, в інтимному тоні батька, що повчав своїх дітей. Але закінчити йому не довелося. Хтось затяг пісеньку, надруковану в листівці, і відразу її підхопили всі солдати. Старий граф спочатку розгубився, потім, вслухавшись у слова, розлютився, а під кінець просто злякався і мусив утекти під захист Функа — подія відбулася на його дільниці, в одній з казарм, розташованій на околицях Палермо.

Функ був обурений і розлючений не менш самого Рамоні. В підлеглому йому районі хтось сміє друкувати листівки!

За півгодини в казармі, оточеній посиленим нарядом німецьких солдатів, почався поголовний трус. Було знайдено п'ятдесят листівок з текстом згаданої пісеньки і кілька листівок ще крамольнішого змісту — гарібальдійці закликали італійських солдатів і офіцерів не піддаватися на агітацію і тікати в гори. Всі спроби дізнатися, хто приніс ці листівки, де вони друкувалися, наслідків не дали.

— Хтось підкинув уночі, а хто — не бачили! — чулася одна і та ж відповідь.

Лють Функа мусила знайти вихід. Взявши кількох заложників з офіцерів і солдатів неблагонадійної італійської частини, він наказав заарештувати кілька десятків чоловік і серед місцевого населення. А ввечері було вивішено наказ, в якому жителі району попереджалися: в разі вияву якоїсь непокори чи повторення випадку, подібного тому, що стався в казармі, заложники будуть розстріляні.

Суворість покарання перевершувала все, на що можна було чекати, навіть знаючи жорстокість Функа. Вона вразила не тільки жителів Палермо, а й самого генерала Еверса. Він наказав оберсту Функу негайно прибути до штабу дивізії в Кастель ла Фонте.

Еверс не належав до м'якосердих людей. Такі заходи, як взяття заложників і навіть їх покарання за гріхи інших, він вважав справою звичайною, цілком припустимою на війні, де тактичні міркування командування мають обумовлювати і виправдувати все. Але за даної ситуації дії Функа йому здалися передчасними, здатними тільки погіршити, а не поліпшити справу вербування добровольців. Ось чому він довго і терпляче пояснював оберсту необхідність зменшити кількість заложників, не вдаватися без серйозної потреби до крайніх заходів і, загалом, хоча б у дні вербування, не демонструвати перед італійцями своєї зневаги до них як до людей неарійської раси.

Була вже пізня година, коли Роберт Функ залишив кабінет генерала Еверса. Повертатися до Палермо вночі він не рискнув, і через це з радістю прийняв запрошення графа Районі переночувати у нього.

Після невдалого виступу в Палермо граф Районі припинив свою пропагандистську діяльність, збільшив охорону біля замку. І однаково він не почував себе в безпеці. Кожен шерех вночі примушував його прокидатися і з жахом чекати нападу партизанів. Особливо після того, як він у себе на письмовому столі, після повернення, знайшов горезвісну листівку з пісенькою. Хтось проніс її до замку, проминувши охорону. А може, і серед самих охоронців є зрадник? Правда, барон фон Гольдрінг добре проінструктував чорносорочечників, але перевірити їх складу він не міг. Доведеться, мабуть, вдатися до послуг начальника служби СД. Хай усіх допитає особисто — не могла ж та листівка звалитися з неба! І як це він не надумав раніше звернутися до Міллера! Поки в замку лежить хворий барон Штенгель, дуже зручно порушити питання про посилення охорони за рахунок солдатів-есесівців. Виключно з міркувань безпеки майора Штенгеля. Тим більше, що останнім часом і фон Гольдрінг мало коли буває вдома. Він здебільшого залишається ночувати на штуцпунктах чи в гарнізонах. Ось і сьогодні не приїхав, певне, його генерал знов кудись відрядив. Ще добре, що нагодився цей Функ! А може, ще встигне повернутися і Гольдрінг?

Але Генріх повернувся до Кастель ла Фонте лише наступного ранку. Він заїхав просто в штаб, щоб доповісти генералові про стан на місцях, і лише опівдні вибрався додому, захопивши з собою Лютца, якому Еверс доручив офіціально, від його імені, перепроситися перед графом Районі за ті неприємності, які зазнав, і умовити його виступити в іншому районі.

— Не жени машину, Курт! — попросив Лютц, коли вони від'їхали від штабу. — Я хоч трохи подихаю свіжим повітрям.

— А може, хочеш, трохи пройтися? — запропонував йому Генріх.

— Ні, я краще на зворотному шляху піду пішки. Ти ж, мабуть, цієї ночі