І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Відпивши ковток міцного, вже прохололого чаю, генерал Еверс поморщився і з силою натиснув на кнопку електричного дзвоника.
— Гарячого, міцного, з лимоном! — наказав він денщику і, підвівшися з місця, пройшовся по кімнаті.
Ось знову затерпли ноги і під грудьми тисне. Не повелося йому в Кастель ла Фонте! Саме тепер, коли він мусить бути в формі, сили почали швидко підупадати, з'явилася оця слабість у ногах і страшенна дражливість. Може, він зловживає міцним чаєм? Треба порадитися з лікарем. Цей Матіні, кажуть, добре розуміється і на нервових хворобах. Але все це потім. Ніякі ліки, ніякий режим йому не допоможе, поки він не покінчить з вербовкою добровольців і не доможеться, щоб у районі розташування його дивізії встановився відносний спокій.
Йому треба сформувати дві таких дивізії добровольців: «Монте-Роза» и «Гранд-Парадіссо». Але поки є тільки ці бучні назви, а солдатів, як не прикро це визнати, нема. А за даних умов навіть такі погані вояки, як італійці, дуже б здалися. Бо все помітнішою стає нестача людських резервів для поповнення знекровлених армій.
Так, солдатів фатерландові явно не вистачає! Досить глянути на поповнення, що прийшло нещодавно до Міллера. Раніше до військ СС брали лише тих, хто був не нижче як сто сімдесят два сантиметри на зріст, а тепер прибули якісь карлики — сто шістдесят п'ять сантиметрів. Це вже межа, далі якої нікуди котитися. Та хіба тільки зріст? А вік? Нові й нові мобілізації все більше вливають до армії жовторотих хлоп'ят, яких і юнаками не можна назвати, або підстаркуватих білобілетників, що часто-густо мають вже онуків, не те що дітей. Спробуй повоюй з такими солдатами, коли всі їхні думки вдома, біля тих, кого вони залишили. Тут уже не діють належні перед атакою порції шнапсу, які кидали раніше людей під кулеметний вогонь. Нашвидку проковтнувши свою порцію, такий солдат починає молитися богові і хреститися, перш ніж висунути голову з окопу.
А тим часом гігантський Східний фронт перемелює все нові й нові дивізії військ, вимагає все нового поповнення!
Генерал Еверс тяжко зітхнув. Він почуває і свою відповідальність за те, що німецькі частини, такі потрібні на фронті, доводиться використовувати для підтримки ладу в тилу і охорони розташованих тут воєнних об'єктів. Для цієї мети можна було б використати оті дивізії італійських добровольців, сформувати які йому доручили.
«Монте-Роза», «Гранд-Парадіссо»… Ці милозвучні слова переслідують Еверса, мов дзижчання настирливої мухи, навіть тоді, коли він силкується думати про щось інше, ніж вербовка добровольців. А сьогодні вони дратують його особливо. Перед тим, як генерал виходив з штабу, Лютц вручив йому чергове зведення про хід вербування добровольців протягом дня і при цьому так скривився, що Еверс зрозумів — зламу нема.
Згадавши, що він так і не поглянув на ці зведення, генерал знов підійшов до стола і розкрив свій портфель. Так, змін немає. Навіть невеличкий спад. Вчора завербувалося 150 чоловік, а сьогодні 120. Особливо погано на дільниці, де розташовано сто сімнадцятий полк оберста Функа.
Цей Функ просто бовдурі Жодної уяви про дипломатію. Для нього всі, хто не мають права називатися арійцями, люди другого сорту, з якими треба розмовляти тільки мовою наказів. Він вважає нижчим за свою гідність вдаватися до умовлянь, пропаганди. І ось наслідки — жоден з італійських солдатів на його дільниці, незважаючи на весь тиск, не подав рапорту про своє бажання знову взяти зброю до рук і воювати на стороні німців. Ні, цей грубий солдафон непридатний для такої тонкої дипломатичної справи! Єдина надія тепер на графа Районі, якого Еверсу порекомендували використати як людину впливову, розумну і хитру, до того ж непоганого промовця. Сьогодні ж, зараз треба поїхати до Районі!
Граф Районі прийняв генерала Еверса дуже привітно, але на його пропозицію погодився не відразу.
— Не буду від вас критися, — сказав він Еверсу, — я волів би себе не виставляти на передній план як політичного діяча і, признаюся вам щиро, рискувати не лише своїм добробутом, а й життям. Досі мені щастило залишатися в тіні і впливати на події здалеку…
— Пробачте, граф, але вже одно те, що вас охороняють чорносорочечники…
— Відкрило, так би мовити, забрало, за яким я ховав досі своє обличчя? Це ви хочете сказати?
— Ви вгадали мою думку
— Але згодьтеся, немічний старий і самотня жінка могли вдатися до послуг чорносорочечників як до звичайних охоронців, незалежно від того, до якої партії вони належать, просто як до озброєної сили!
— Дуже наївне пояснення, граф, особливо для гарібальдійців, які являють тут таку силу. Ви могли б переконати мене, але не їх.
— Ці гарібальдійці! — Голова графа хитнулася на тонкій шиї, і зморшки на обличчі засмикались з такою швидкістю, що неможливо було відразу збагнути, сердиться граф чи сміється, тим більше, що очі, як і завжди, дивилися байдуже, спокійно. — Хами, які захотіли стати господарями!
— Отже, ви бачите, що інертним лишатися не можна, — вів свою лінію генерал. — Тут уже не звичайна зненависть до нас як носіїв ворожої їм ідеї, а й прагнення якихось соціальних перетворень… І тепер, коли генерал Бадольйо… коли італійська армія…
— Мерзенний зрадник! Граючись вогнем, він підпалив власну домівку! Але цей вогонь зжере і його!
— Тільки його? А не всіх нас, якщо не вжити заходів?
Розмова між графом і Еверсом затягнулася допізна, але генерал поїхав з замку заспокоєний: Районі погодився об'їздити всі італійські частини і виступити перед ними з патріотичним закликом — в ім'я Італії не припиняти боротьби з ворогом.
І вже другого дня вранці старий граф
