Українська література » Пригодницькі книги » Віннету І - Карл Фрідріх Май

Віннету І - Карл Фрідріх Май

Читаємо онлайн Віннету І - Карл Фрідріх Май

Дякувати Богу, мені вдалося запобігти страшній катастрофі — принаймні на якийсь час. Я вдячно потиснув йому руку.

— Мій червоношкірий брат відразу ж переконається, що в моєму серці немає співчуття до винного. Я хочу покарати його так суворо й жорстоко, як він того заслуговує. Слід подбати про те, щоб у нього не залишилося часу втекти. Ми не можемо дозволити цього. Нехай Віннету скаже мені, що слід зробити!

— Мої ноги зв’язані, — сказав він, знову посмутнішавши. — Звичай мого народу наказує мені залишатися біля мертвих, аж поки вони не будуть поховані. Лише тоді я можу стати на шлях помсти.

— А коли відбудеться поховання?

— Про це я мушу порадитися з моїми воїнами. Або ми поховаємо мертвих там, де вони загинули, або ж відвеземо до пуебло, де вони жили. Але навіть якщо вони будуть поховані тут, мине чимало днів, поки будуть виконані всі необхідні для поховання такого великого вождя ритуали.

— Але тоді вбивця точно втече!

— Ні. Бо навіть якщо Віннету не дозволено переслідувати його, це може робити хтось інший, якщо потрібно. Нехай мій білий брат коротко розповість мені, як сталося, що він опинився тут!

Тепер, коли йшлося про суто побутові речі, він знову став таким же спокійним, як завжди. Я розповів йому все, що він хотів знати, і він на мить замислився. У цей момент ми почули важкий стогін. Він долинув від місця, де лежали обоє злочинців. Ми побігли туди. Одному моя куля влучила просто в серце, а другого поранила, як Ншо-чі. Він був ще живий і тепер отямився. Поранений дивився на нас затуманеним поглядом і вимовляв нечіткі слова. Я нахилився до нього і крикнув:

— Чоловіче! Ви впізнаєте мене? Хто я?

Він докладав усіх зусиль, щоб отямитися. Його очі трохи прояснилися, і він тихо запитав:

— Де Сантер?

— Утік, — відповів я.

— Куди?

— Не знаю. Але сподіваюся, ви мені підкажете, куди би він міг податися. Усі ваші друзі мертві, а вам залишилося жити ще кілька хвилин, не більше. Сподіваюся, опинившись однією ногою в могилі, ви будете поводитися краще, ніж до того! Звідки походить Сантер?

— Не знаю.

— Він справді називається Сантер?

— У нього багато імен.

— Хто він такий?

— Я не знаю.

— У вас є знайомі десь поблизу, можливо, у місті?

— Ні.

— Куди ви збиралися?

— Нікуди. Туди, де золото, здобич!

— Отже, ви були злодіями! Жахливо! Як вам спало на думку напасти на апачів і дівчину?

— Наґ… Наґґетс.

— Але ж ви не могли знати нічого про Наґґетс.

— Ми хотіли… хотіли…

Він зупинився. Йому було важко говорити. Та я здогадався, щó саме він хотів сказати, і запитав:

— Ви почули, що апачі збираються на схід, і вирішили, що вони можуть мати при собі золото?

Вмирущий кивнув. — І тоді ви вирішили пограбувати їх? Але оскільки ви здогадалися, що ми будемо обережні і простежимо за вами, то спершу проїхали трохи вперед і повернули аж тоді, коли вирішили, що ми вже заспокоїлися?

Він знову кивнув.

— Після цього ви повернулися і поїхали вслід за нами. Ви підслуховували нас?

— Так… Сантер.

— Тож це був сам Сантер! Він розповів вам, що почув?

— Апачі… Наґґет-Ціль… золото… вранці…

— Так я й подумав. Потім ви сховалися в кущах і стежили за нами з дерев. Ви хотіли побачити місце, де апачі братимуть золото?

Він заплющив очі і не відповідав.

— Чи хотіли просто напасти на них на зворотному шляху, щоб…

І тут мене перебив Віннету:

— Мій брат нічого більше не довідається, бо цей блідолиций більше не може відповідати: він помер. Ці білі пси хотіли вивідати нашу таємницю, але прийшли занадто пізно. Ми були вже на зворотному шляху, коли вони наздогнали нас. Тоді вони сховалися за деревами і вистрелили у нас. Інчу Чуна і Ншо-чі впали під кулями, а мені куля лише зачепила рукав. Тоді я вистрелив в одного, але він устиг відскочити за дерево. І я не влучив. Але моя друга куля поклала іншого. Тоді я сховався за цим каменем, але якби не нагодився мій брат Убивча Рука, це би мене не врятувало. Бо двоє цілилися у мене з одного боку, а третій підкрадався ззаду, де в мене не було прикриття. Його куля точно вбила б мене. І тут я почув могутній голос карабіна Вбивчої Руки і був урятований. Тепер мій брат знає все і повинен довідатися, як упіймати Сантера.

Відгуки про книгу Віннету І - Карл Фрідріх Май (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: