Віннету І - Карл Фрідріх Май

Коли ми пообіцяли, він продовжив:

— Нам потрібні гроші, тому Інчу Чуна зі своїми дітьми піде вранці звідси, щоби принести золота. Ми повернемося до обіду.

Стоун із Паркером здивовано скрикнули, а Сем Гоукенс, який був не менше здивований, запитав:

— Тут неподалік є золото?

— Так, — підтвердив Інчу Чуна. — Ніхто про це нічого не знає, навіть мої воїни. Інчу Чуна довідався про це від свого батька, а той — від свого. Такі таємниці передаються лише від батька до сина, і їх дуже бережуть. Ними не діляться навіть із найближчими друзями. І хоча вождь зараз сказав про це, він нікому не відкриє місце, не покаже його і застрелить кожного, хто піде туди вслід за ним.

— І нас ти теж уб’єш?

— І вас також. Інчу Чуна довірився вам. Якщо ви не виправдаєте його довіри, то заслуговуєте на смерть. Але Інчу Чуна знає, що ви не зрушитеся з цього місця, поки він не повернеться завтра назад до табору.

На цьому він змінив тему розмови. Але незабаром Сем різко обірвав спілкування. Віннету, Інчу Чуна, Ншо-чі та я сиділи спинами до кущів. А Сем, Дік і Вілл розташувалися навпроти нас, і кущі були в них перед очима. Раптом посеред розмови Сем скрикнув, схопився за рушницю і вистрілив у кущі. Цей постріл зворохобив увесь табір. Індіанці схопилися і підбігли до нас. Ми теж зірвалися на ноги і розпитували Сема, чому він вистрелив.

— Я бачив два ока, які визирнули з кущів за спиною Інчу Чуни, — пояснив він.

Тож червоношкірі миттю витягли палаючі гілки з вогню і кинулися в хащі. Але марно, тож згодом усі заспокоїлися і повсідалися.

— Сем Гоукенс, мабуть, помилився, — сказав Інчу Чуна. — Біля вогнища таке трапляється.

— Це було би дивно. Мені здалося, що я дуже чітко побачив очі.

— Мабуть, вітер перевернув листочки, і мій білий брат побачив їхній зворотний, світліший бік. І вирішив, що це чиїсь очі.

— Таке можливо. Отже, я пристрелив листки!

І він засміявся у своїй звичній манері. Але Віннету не сприйняв це за жарт. Він серйозно подивився на Сема і сказав:

— Але все ж мій брат вчинив помилку, і в майбутньому слід такого уникати!

— Помилку? Я? Чому?

— Не можна було стріляти.

— Ні? Чому я не можу вистрелити, якщо бачу шпигуна у кущах, качка б мене копнула.

— А звідки ви знаєте, чи шпигун має ворожі наміри? Можливо, він побачив нас і прокрався сюди, щоби довідатися, хто ми такі. А потім він міг би вийти з кущів і привітатися з нами.

— Гм, це правда, — погодився Сем.

— Постріл був небезпечним для нас, — продовжив Віннету. — Або Сем Гоукенс помилився і не бачив нічиїх очей. Тоді постріл був зайвим, адже може привабити до нас ворогів, які перебувають неподалік. Або ж у кущах і справді хтось був. Але тоді в нього не треба було стріляти, бо куля швидше за все не влучила.

— Ого! Кулі старого Сема завжди влучають. Я би хотів познайомитися з кимось, хто доведе мені, що я промахнувся!

— Віннету також уміє стріляти, але тут теж швидше за все не влучив би. Шпигун бачить, що у нього ціляться. З цього він робить висновок, що його помітили, і швидко міняє позу, щоби куля не влучила. Куля пролітає повз, а шпигун зникає у пітьмі.

— Добре, але щó зробив би на моєму місці мій червоношкірий брат?

— Або стріляв би з коліна, або ж відійшов би зі свого місця, щоби потім влучити шпигунові у спину.

Постріл із коліна найважчий із можливих. Чимало вестменів, які добре стріляють, не можуть із ним дати собі раду. Раніше я не знав про це, але після того, як Віннету звернув на це мою увагу, то довго тренувався.

Я уявляю собі ситуацію, коли сиджу, сам чи разом з іншими, біля вогнища. Готовий до пострілу карабін, як завжди, лежить праворуч. І тут я зауважую два ока, які дивляться на мене з кущів. Обличчя шпигуна не видно, бо воно ховається у пітьмі. Але очі можна роздивитися, якщо цей чоловік не дуже обережний і не дивиться крізь вії. Очі мають матовий блиск, який стає все помітнішим, якщо напружено вдивлятися кудись. Але не подумайте, що це так просто — розгледіти два ока в кущах серед ночі. Цього неможливо навчитися, потрібно мати вроджений гострий зір.

І якщо я переконаний, що це ворожий шпигун, мені слід, аби врятуватися, знешкодити його, вбити, і то кулею, яка влучить йому межи очі. Я мушу цілитися в очі, бо це єдине, що я бачу. Але якщо я триматиму зброю, як завжди, біля щоки, то він помітить, що я в нього цілюся, і миттєво зникне. Отже, мені слід прицілитися непомітно. Так і відбувається, якщо стріляєш з коліна. Для цього треба зігнути праву ногу так, аби зігнуте коліно і стегно стали однією лінією, продовження якої вцілило б точно поміж очі шпигуна. Тоді