Віннету І - Карл Фрідріх Май
— Ншо-чі, моя чудова, єдина сестро! — простогнав Віннету голосом, який неможливо описати.
— Віннету, брате мій! — прошепотіла дівчина. — Помстися за мене!
Її погляд зупинився на мені, і вона посміхнулася, радісно, але слабо.
— Вбивча Рука! — прошепотіла вона. — Ти тут! А я помираю…
Договорити далі їй не дала смерть, і її вуста замкнулися назавжди. Моє серце мало не вирвалося з грудей. Я різко підвівся з колін і з усієї сили крикнув. Луна відбилася від сусідніх гір.
Віннету також підвівся, повільно, ніби на плечах у нього була важка ноша. Він обійняв мене обома руками і сказав:
— Тепер вони мертві! Великий благородний вождь апачів і Ншо-чі, моя сестра, яка віддала тобі свою душу. Вона померла з твоїм іменем на вустах, любий брате!
— Я ніколи цього не забуду, — запевнив його я.
А потім його обличчя різко змінилося. Його голос став схожим на далекий удар грому. Він запитав мене:
— Ти чув, якими були її останні слова?
— Так.
— Помста! Я мушу помститися за неї. І я помщуся, як ще не мстилися за жодну смерть! Ти знаєш, ким були вбивці? Ти їх бачив? Це були блідолиці, яким ми нічого не зробили. Так було завжди і так завжди буде, аж поки не загине останній червоношкірий. Бо навіть якщо він помре своєю смертю, це однаково буде вбивство. Вбивство мого народу. Ми збиралися до міст цих клятих блідолицих. Ншо-чі хотіла стати такою, як білі жінки, бо вона була закохана в тебе і мріяла здобути твоє серце тим, що навчиться звичаїв білих. За це вона заплатила життям. Не має значення, любимо ми вас чи ненавидимо, все завершується однаково: куди б не ступала нога блідолицих, це приносить нам загибель. Плач стоятиме в усіх селах апачів, ненависть і жадоба помсти оволодіє всіма, хто належить до нашого племені. Всі очі скеровані зараз на Віннету, щоби подивитися, як він мститиметься за смерть свого батька і своєї сестри. Нехай мій брат Убивча Рука почує, як я присягаюся тут, біля обох мертвих тіл! Я присягаюся перед лицем Великого Духа і всіх моїх хоробрих предків, які зібралися у Країні вічного полювання, що віднині буду стріляти з гвинтівки, яка випала з рук мого батька, у кожного білого, що зустрінеться на моєму шляху, або…
— Зачекай! — перебив я його, бо знав, що цю клятву він неодмінно виконає. — Зачекай! Нехай мій брат Віннету не клянеться зараз. Не зараз!
— Чому не зараз? — запитав він майже розлючено.
— Бо клятву треба вимовляти зі спокійною душею.
— Уфф! Моя душа зараз така ж спокійна, як і могила, у яку я покладу цих мерців. Так само, як уже не повернути їх назад, так і я ніколи не зможу взяти назад жодне слово з тих, які вимовлю зараз…
— Тому і не продовжуй! — знову перервав його я.
І тут в його очах зблиснуло щось на зразок погрози.
— Вбивча Рука хоче завадити мені виконати мій обов’язок? Аби старі жінки плювали у мій бік і щоби мене вигнали з мого племені, бо мені забракло мужності помститися.
— Не мені просити тебе про таке. Я також караю убивць. Троє із них уже мертві. А четвертий утік, але він не сховається від нас.
— Як він може втекти? — продовжив Віннету. — Але я маю справу не лише з ним. Він діяв як син білої раси, яка несе нам знищення. Вона відповідає за те, чого навчила його, і я змушу її відповісти!
Він стояв переді мною гордий і випростаний, воїн, який, попри свій юний вік, почувається королем! Так, він справді був здатен виконати обіцяне. Йому вдалося б об’єднати довкола себе воїнів усіх червоношкірих племен і почати війну з білими, війну відчаю, результат якої передбачуваний, але яка принесе сотні тисяч жертв. Цей момент мав вирішити, чи лютуватиме тут незабаром безжально і затято томагавк смерті.
Я взяв його за руку і сказав:
— Ти повинен і ти будеш робити все, що схочеш, але перед тим вислухай моє прохання, можливо, останнє моє прохання до тебе! Якщо ти його не виконаєш, то ніколи вже не почуєш голосу свого білого друга. Перед нами лежить Ншо-чі. Ти сам сказав, що вона кохала мене й померла з моїм іменем на вустах. Тебе вона також любила, вона хотіла, щоби ти був її братом, а я — другом, і ти віддячував їй любов’ю сповна. Тож перед лицем цього кохання, яке належало нам обом, я прошу тебе, не присягайся зараз, а вимови присягу аж тоді, коли камінь накриє останнє місце спочинку найшляхетнішої доньки апачів!
Він подивився на мене серйозно і понуро, а потім опустив очі на мертвих. Я побачив, як риси його обличчя пом’якшали, і врешті він знову глянув на мене.
— Мій білий брат Убивча Рука має велику владу над серцями тих, із ким спілкується. Ншо-чі виконала би прохання Вбивчої Руки, тож і я виконаю його. Аж після того, як моє око не зможе більше побачити цих мертвих, я вирішу, чи хочу я перетворити Міссісіпі разом із усіма її притоками на море крові білих і червоних. Я все сказав. Хуґ!
