Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

— Як ви потрапили сюди? — холодно запитала Маргарет.

— Через двері, сеньйоро, які були не замкнені, що не зовсім розумно для тих, хто хоче поговорити таємно в такому місці, як це, — відповіла Інеса, скромно вклонившись.

— Вони досі не замкнені? — мовила Маргарет, показуючи на двері.

— Ні, сеньйоро, ви помиляєтесь, ось у моїй руці ключ. Я благаю вас не наказувати вашій компаньйонці викидати мене звідси — вона досить дужа, аби вчинити це, — мені треба дещо сказати вам, і, якщо ви помірковані, ви вислухаєте мене.

Маргарет повагалася, потім кинула:

— Кажіть, але коротше.

— Сеньйоро, — почала Інеса, — мені здається, що ви на мене гніваєтесь.

— Ні, заперечила Маргарет, — ви те, що ви є; чому ж я маю звинувачувати вас?

— Ну, тоді ви звинувачуєте сеньйора Брума.

— Можливо. Але це стосується тільки його та мене. Я не збираюся обговорювати це з вами.

— Сеньйоро, — вела далі Інеса з усмішкою, — ми обоє не винні в тому, що сталося.

— Невже? А хто винен?

— Маркіз Морелла.

Маргарет нічого не відповіла, але очі її були досить промовисті.

— Сеньйоро, ви мені не вірите, і в цьому немає нічого дивного. І все-таки я кажу правду. Те, що ви бачили з вежі, було спектаклем, у якому сеньйор Брум грав свою роль. Причому, як ви, може, помітили, грав досить кепсько. Я попередила його, що моє життя залежить од того, як він упорається з цією роллю. Я виходила його від тяжкого захворювання, а він людина вдячна.

— Я так і думала, але я вас не розумію.

— Сеньйоро, я в цьому домі рабиня, рабиня, яка більше нікому не потрібна. Все інше ви, мабуть, можете уявити. Тут це звичайна історія. Мені запропонували свободу, якщо я завоюю серце цього чоловіка і зроблю його своїм коханцем. Якщо ж я не зумію цього домогтися, мене, очевидно, продадуть іншому хазяїнові, а може, вчинять зі мною ще гірше. Я погодилась — чому мені було не погоджуватися? Мені це нічого не коштувало. Переді мною стояв вибір: з одного боку — життя і свобода, а з другого — ганьба або смерть, що, без сумніву, чекає на мене тепер, коли мене викриють. Сеньйоро, я не мала успіху; щоправда, я не дуже його домагалася. Він вбачав у мені тільки доглядальницю, не більше, а він для мене був тільки тяжкохворим. Одначе ми стали справжніми друзями, і поступово я дізналася про всю вашу історію. Я зрозуміла, що вам було влаштовано пастку, що, ошукані, ви потрапили в ще страшніший капкан. Сеньйоро, я не могла пояснити йому все, особливо в тій кімнаті, де за нами шпигували. До того ж мені доконче було потрібно, щоб його сприйняли за закоханого. Я повела його до саду і, добре знаючи, що ви спостерігаєте за нами, примусила його зіграти роль. Напевно, все-таки він провів її досить гарно, якщо ви помилилися.

— І все-таки я не розумію вас, — сказала Маргарет уже значно м’якше. — Ви кажете, що ваше життя та благополуччя залежать од цього соромного вчинку. Навіщо ж ви розповідаєте мені все?

— Щоб урятувати вас од вас самої, сеньйоро. Щоб урятувати мого друга сеньйора Брума і відплатити Морелла його ж монетою.

— Як ви зробите це?

— Перші дві справи, мені здається, я вже зробила. Але третя значно важча. Тому я й прийшла до вас, незважаючи на страшний ризик. Якби мого пана не викликали до двору короля маврів, я б не зуміла пробратися сюди. А він може будь-якої хвилини повернутися.

— Ви маєте якийсь план? — запитала Маргарет, швидко нахиляючись до неї.

— Плану поки що нема, є лише ідея. — Інеса повернулася й, поглянувши на Бетті, вела далі: — Ця дама — ваша далека родичка, чи не так, тільки вона посідає інше становище в суспільстві?

Маргарет хитнула головою.

— Ви дуже схожі, однакові на зріст, у вас однакові статури, хоча сеньйора Бетті значно міцніша. В неї блакитні очі й золотаве волосся, тоді як у вас очі чорні, а волосся каштанове. Проте під вуаллю чи поночі не так легко розпізнати вас, якщо ви розмовлятимете пошепки.

— Авжеж, — погодилась Маргарет, — але що з того?

— Тепер у гру вступає сеньйора Бетті, відповіла Інеса. — Сеньйоро Бетті, ви зрозуміли нашу домовленість?

— Дещо, але не все, — мовила Бетті.

— Тоді те, що ви не зрозуміли, ваша хазяйка вам розтлумачить. І, благаю вас, не гнівайтесь на мене за те, що я знаю про вас і про ваші справи більше, ніж ви розповіли мені. Перекладіть, будь ласка, мої слова, донно Маргарет.

Маргарет виконала її прохання, і Інеса, трохи подумавши, вела далі, а Маргарет перекладала тільки тоді англійською, коли Бетті не розуміла.

— Морелла залицявся до вас в Англії, сеньйоро Бетті, так? І полонив ваше серце так само, як полонив серця багатьох жінок. Ви повірили, що він має намір викрасти вас для того, щоб одружитися з вами, а не з вашою кузиною.

— Яке вам діло до того? — спаленіла Бетті.

— Ніякого, якщо не зважати на те, що, якби ви захотіли, я могла б розповісти вам чимало таких історій. Але спершу вислухайте мене, а потім ставте запитання. Або краще дайте відповідь спочатку на одне запитання: хотіли б ви помститися цьому високородному негідникові?

— Помститися? — перепитала Бетті, стискуючи руки. — Я ладна задля