Українська література » Пригодницькі книги » Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

Читаємо онлайн Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард
де жоден християнин не може сховатися. Але маркіз хоче одружитися з Маргарет. Окрім того, є вродлива й нерозумна жінка, її служниця, закохана в маркіза. Вона розповіла мені все це найгіршою іспанською мовою, яку я коли-небудь чула. Та це дуже довга історія, щоб переповісти її. І є ще отець Енріке, за чиїм наказом вас мало не вбили на заїжджому дворі. Більше за все на світі він любить гроші… О, здається, я дещо починаю придумувати!.. Але ми не маємо часу для розмов, а мені треба як слід подумати. Мій друже Педро, приготуйтесь мене цілувати, ми маємо продовжити нашу гру, хоча, чесно кажучи, ви граєте дуже кепсько. Дайте свою руку. Там є підготовлена для вас лава. Усміхайтесь і намагайтесь вдавати закоханого. В мене не вистачає хисту на двох. Ходімо, ходімо…

Вони вийшли із густого затінку дерев, проминули мармурові басейни й опинились біля лави. На ній були розкидані подушки, і серед них лежала лютня.

— Сядьте біля моїх ніг, — запропонувала Інеса, сідаючи на лаву. — Ви вмієте співати?

— Як півень, — відповів Пітер.

— Тоді я співатиму для вас. Напевне, це буде краще, ніж вдавати закоханих.

Вона стала наспівувати своїм чудовим голосом любовні мавританські пісеньки, акомпануючи собі на лютні.

Пітер, виснажений фізично й дуже схвильований, намагався якомога краще грати свою роль закоханого. Поступово настали сутінки.

Нарешті стало так темно, що вже не видно було іншого кінця саду. Інеса припинила співати і, зітхнувши, підвелася.

— П’єса скінчилась, і завіса впала, — сказала вона. — А вам час іти звідси, тут вогко. Сеньйоре Педро, я повинна сказати, що ви дуже поганий актор, та сподіватимемось, що глядачі були поблажливі й сприйняли бажане за дійсне.

— Я не бачив глядачів, — зауважив Пітер.

— Але вони бачили вас, і я впевнена, що ви незабаром переконаєтесь у цьому. А зараз ходімо до вашої кімнати, бо я маю вас залишити. Хочете ви щось передати сеньйору Кастеллу?

— Нічого, крім моєї любові та поваги. Перекажіть йому, що завдяки вам я хоча й немічний, але одужав від ран, одержаних на кораблі, та від гарячки, і що, коли він придумає якийсь план, щоб вислизнути нам усім з цього проклятого міста і з рук Морелла, я благословлятиму його і вас.

— Гаразд, я не забуду цього. А тепер мовчіть. Завтра ми знову гулятимемо. Не лякайтеся: завтра вже не треба буде грати в любов.


Маргарет сиділа біля відчиненого вікна в розкішній кімнаті палацу Морелла. Вона була вдягнена в багате іспанське плаття з високим коміром, прикрашеним перлами. Доводилося носити те, що подобалось людині, яка вкрала її. Довге волосся Маргарет, схоплене обручем, оздобленим коштовним камінням, спадало їй на. плечі, руки лежали на колінах. Із вікон своєї в’язниці вона вдивлялася в розташовану напроти похмуру і величну громаду Альгамбри та в десятки тисяч вогнів Гранади, що сяяли далеко внизу. Поруч, під срібною висячою лампою, сиділа Бетті, теж розкішно вдягнута.

— У чому справа, кузино? — допитувалася Бетті, з тривогою позираючи на Маргарет. — Урешті-решт, ти маєш почуватися щасливішою, ніж раніше. Тепер ти знаєш, що Пітер живий, майже одужав і перебуває в цьому ж палаці. Батько твій здоровий, переховується в друзів і думає про наше врятування. Чому ж ти так сумуєш? По-моєму, ти повинна бути веселіша, ніж годиться.

— Хіба ти не знаєш, Бетті? Ну, як я розповім тобі. Мене зрадили. Пітер Брум, людина, на яку я дивилася вже майже як на чоловіка, обманув мене.

— Майстер Пітер обманув? — здивовано вигукнула Бетті. — Ні, це неможливо! Я знаю його, він не міг цього вчинити. Адже він навіть не дивиться на інших жінок, якщо ти це маєш на увазі.

— Як ти можеш так казати? Послухай і міркуй сама. Ти пам’ятаєш той вечір, коли маркіз повів нас дивитися дива цього палацу? Я ще подумала, що, можливо, знайду якийсь шлях, щоб ми змогли втекти.

— Звичайно, пам’ятаю. Ми не так часто залишали цю клітку, щоб я могла забути це.

— Отже, ти пам’ятаєш той сад, оточений високою стіною, де ми гуляли. Маркіз, той ненависний отець Енріке та я піднялися на вежу, щоб з її даху оглянути околиці. Я гадала, що ти підеш разом з нами.

— Служниці не пустили мене. Як тільки ви пройшли, вони зачинили двері й наказали, щоб я чекала, поки ви не повернетесь. Я вже мала намір вчепитися у волосся однієї з них, бо боялася залишити тебе саму з тими двома чоловіками, але ця паскуда витягла ножа, і мені довелося змиритися.

— Ти маєш бути обачніша, Бетті, зауважила Маргарет, — інакше хтось із цих язичників тебе вб’є.

— Тільки не вони, — заперечила Бетті, вони бояться мене. Я вже спустила одну з них униз головою сходами, коли застукала її під час підслуховування за дверима. Вона поскаржилася маркізові, а він тільки поглузував з неї, і тепер вона лежить в ліжку з пластиром на носі. Але продовжуй свою оповідь.

— Ми піднялися нагору вежі, почала Маргарет, — і стали роздивлятися гори та рівнину, якою вони привезли нас із Мотріля. Раптом священик, який відійшов до північної стіни, де немає вікон, з сатанинською посмішкою на лиці повернувся і щось шепнув на вухо маркізові. Той обернувся до мене й сказав:

“Отець Енріке розповів мені про значно цікавіше видовище, яке ми можемо побачити. Ходімо подивимося, сеньйоро”.

Я пішла, бо мені хотілося якомога більше довідатися про цей будинок. Вони провели мене до маленької ніші, вирубаної в товщі стіни. Там у стіні є щілини, подібні до амбразури для стрільби із лука, широкі зсередини, але дуже вузькі зовні, так що їх, напевне, непомітно знизу — адже вони сховані між камінням стін.

“Тут, — мовив маркіз, — як правило, сиділи в давнину королі Гранади, а вони завжди були ревниві — спостерігали звідси за своїми жінками. Кажуть, що один із них якось

Відгуки про книгу Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: