Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

в інквізиції раніше, доти, поки маркіз не зробив мене своїм капеланом і не дав мені в Мотрілі парафію, котра, як виявилося, нічого не варта, а безліч обіцянок коштують ще менше. За ті дрібнички я виторгував дублонів тридцять, ще двадцять я зібрав. Я приїхав сюди, аби позичити в маркіза решту п’ятдесят. Адже я робив йому стільки послуг, ти про це добре знаєш, Інесо. І бачиш, чим це скінчилось?

— Дуже жаль, — замислено промовила Інеса. — Адже ті, хто служить інквізиції, рятують багато душ, зокрема й свої власні. Я, наприклад, пам’ятаю, — додала вона, і священик здригнувся, почувши це, — як вони врятували душу моєї сестри і врятували б мою теж, якби я не виявилася… як би це сказати… з меншими… з меншими забобонами. Крім того, служителі інквізиції одержують частку майна клятих єретиків і таким чином багатіють і дістають можливість просуватися далі по службі.

— Усе це так, Інесо. Така нагода випадає один раз у житті, особливо для такої людини, як я. Адже я ненавиджу єретиків. Але що теревенити, коли цей клятий безпутний маркіз… — Священик спохватився й замовк.

Інеса глянула на нього.

— Отче мій, — сказала вона, — якби я змогла знайти для вас ці сто золотих дублонів, чи змогли б ви зробити дещо й для мене?

Хитре лице священика пожвавішало:

— Я готовий на все, дочко моя.

— Навіть якби це посварило вас з маркізом?

— Якщо я буду секретарем інквізиції Севільї, в нього буде більше підстав боятися мене, ніж мені його. А він має мене боятися! — В голосі священика бриніла ненависть.

— Тоді послухайте мене, святий отче. Я ще не сповідалась, — я, наприклад, ще не сказала вам, що теж ненавиджу маркіза. Причини для цього в мене є, та ви, напевно, самі знаєте. Але пам’ятайте: якщо ви зрадите мене, ви ніколи не побачите сто золотих дублонів і секретарем в Севільї призначать якогось іншого священика. Крім того, з вами може статися й дещо гірше.

— Продовжуй, дочко моя, — солодким голосом мовив священик, — хіба ми не в сповідальні чи принаймні не поряд з нею?

Інеса виклала отцю Енріке весь план змови, — вона розраховувала на його жадібність. Вона смертельно ненавиділа священика і знала йому ціну. Єдине, що вона приховала від нього, це звідки візьмуться гроші.

— Не таке вже це важке діло, — промовив отець Енріке, коли Інеса закінчила. — Коли чоловік і жінка, неодружені, приходять до мене для того, щоб повінчатися, я вінчаю їх, а коли надягнуто обручку й обряд виконано, вони одружені, поки смерть чи папа римський не роз’єднає їх.

— А якщо чоловік під час шлюбного обряду вважає, що одружується з іншою жінкою?

Отець Енріке знизав плечима.

— Він не повинен знати, з ким одружується. Це його справа, а не моя і не церкви. Імена не повинні вимовлятися занадто голосно, дочко моя.

— Але ви дасте мені посвідчення про шлюб, в якому імена будуть записані чітко?

— Звичайно. Я віддам тобі чи кому завгодно, — чому мені цього не зробити, — зрозуміло, коли я буду впевнений, що заплатять.

Інеса розтулила кулак і показала десять дублонів, що лежали на її долоні.

— Візьміть їх, отче, — запропонувала вона, — вони зверх запропонованої суми. Там, звідки беруться ці гроші, є ще дублони. Двадцять дублонів ви одержите перед вінчанням, а вісімдесят — у Севільї, коли я одержу шлюбне посвідчення.

Священик згріб монети і сховав у кишеню, примовляючи:

— Я довіряю тобі, Інесо.

— Звичайно, — відповіла Інеса, виходячи, — тепер ми повинні довіряти одне одному: ви одержали гроші й ми обоє встромили голову в один зашморг. Завтра, отче, будьте тут у цей же час на випадок, якщо мені знову доведеться сповідуватися, бо, на жаль, ми живемо в грішному світі, адже ви про це добре знаєте.

Розділ XVII
ЗМОВА

Наступного ранку, відразу після того, як Маргарет та Бетті поснідали, з’явилась Інеса. Як і минулого разу, замкнула за собою двері.

— Сеньйори, — спокійно сказала вона, — я вже владнала ту невеличку справу, про яку ми вчора домовлялися, чи принаймні підготувала перший акт п’єси. Від вас залежить добра гра далі. А зараз мене послали переказати вам, що благородний маркіз Морелла просить дозволу протягом години бачити вас, донно Маргарет. Тож гайнувати часу не можна.

— Розкажіть нам, що ви встигли зробити, Інесо, — попросила Маргарет.

— Я бачила вашого шановного батька, донно Маргарет. І ось свідчення, яке ви, прочитавши, краще знищіть.

Інеса подала Маргарет аркуш паперу, на якому рукою її батька по-англійськи було написано:

“Люба донько, жінка, яка вручить тобі цього листа і якій, я гадаю, можна довіряти, домовилась зі мною про план дій. Я схвалюю його, хоча ризик великий. Твоя кузина хоробра дівчина, але зрозумійте, що я не спонукаю її на цей небезпечний вчинок. Вона має сама вирішити. Я лише обіцяю, що, коли вона залишиться жива, а ми врятуємось, я ніколи не забуду того, що вона зробила. Жінка принесе мені твою відповідь. Хай буде з вами бог. Прощавайте.

Д. К.”

Маргарет прочитала листа спочатку про себе, а потім уголос для Бетті і після цього порвала його на дрібнюсінькі шматочки й викинула у вікно.

— А тепер розповідайте, — звернулася вона до Інеси.

Та повідомила їй усе.

— Ви можете довіритися священикові? — спитала Маргарет, коли Інеса закінчила.

— Він страшний мерзотник, я це добре