Українська література » Пригодницькі книги » Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

Читаємо онлайн Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко
Іван Бєлограй такий же мій, як і ваш. Він звільняв для нас з вами Закарпаття, кров'ю заплатив за нашу волю…

Виноградарки засоромились. Вони справді поважали Терезію і зовсім не хотіли її образити.

Гостра на язик Марія перша дала відбій. Обняла бригадиршу, поцілувала в щоку:

— Не гнівайся, Терезко. Все це ми від щирого серця.

Тепер Терезія дозволила собі усміхнутися:

— А про Олексу Сокача і ребра теж від щирого серця?

— Аякже! От з'явиться сюди ще раз Іван Бєлограй, то ми йому так прямо і скажемо: дивись, гвардійцю, в нашої Терезії є жених, і він дуже й дуже ревнивий.

— Добре, дівчата, досить про це, — серйозно і рішуче промовила Терезія. — Не для цього я прийшла до вас. Хочу попрощатися. До побачення. Дивіться ж тут, не кривдіть Соняшну гору.

— Не скривдимо, Терезко, будь певна! — дружно відгукнулися виноградарки.

Попрощавшись з подругами, Терезія повернулася додому, де її вже чекала машина. Того самого дня вона сіла в поїзд Явір — Будапешт і залишила Радянський Союз, так і не зустрівшись з Олексою Сокачем і, отже, не розповівши йому про свою зустріч з Бєлограєм. Повернулася вона з-за кордону після першотравневих свят, коли її «берлінський друг» був уже викритий. Терезія дізналася про це від майора Зубавіна. А вдома, від матері, вона дізналася про те, що поки вона була в Угорщині, приходив Олекса Сокач. Похмурий. Злий. Небалакучий. Мовчки поклав на східцях ґанку перев'язані книжки, які колись брав читати в Терезії, і мовчки, чужий і ворожий, пішов.

Терезія зрозуміла, що до Олекси Сокача дійшла чутка про її «берлінського друга». Вона одразу ж кинулася в Явір, щоб розповісти Олексі правду.

Вдома його не застала: поїхав на паровозоремонтний завод до Львова приймати для своєї комсомольської бригади новий паровоз.

Терезія метнулася до друга Олекси — Гойди. Ледве стримуючи сльози, червоніючи від сорому, не насмілюючись подивитися Василеві у вічі, вона щиросердо висповідалась перед ним. Він співчутливо вислухав її, заспокоїв як міг: «Не журись, Терезіє, все у вас владнається». А потім, ставши заклопотано-суворим, спитав:

— Попереджав тебе майор Зубавін, щоб ти нікому нічого не розповідала про цього Івана Бєлограя?

— Попереджав.

— Чого ж ти не дотримуєш слова, товаришу прикордонна комсомолко? Чого першому зустрічному викладаєш такі важливі секрети?

— Хіба ти перший зустрічний? Я ж тільки тобі, одному тобі розповіла.

— Мені могла і не розповісти, бо я все це давно знаю. Олексі теж хочеш розказати?

— Аякже! Якщо я йому не розкажу, то він… — Терезія запнулася і замовкла.

Василь Гойда дивився на дівчину веселими, усміхненими очима, а вона ледве не плакала.

— Що ж він зробить? — насмішкувато спитав Гойда. — Розлюбить? Не візьме тебе?

— Він і так вже розлюбив! — великі сльози побігли по щоках Терезії. — Повірив пліткам!.. Не захотів навіть поговорити з моєю мамою, втік. — Терезія схопила руки Гойди і, стискаючи їх, благально зазирала йому в очі:— Василю, розкажи йому правду, наведи на розум!

— Спочатку тебе треба навести на розум, дівчино хороша. Терезко, дурненька, заспокойся! Викинь з голови думку, що Олекса розлюбив таку дівчину, як ти! Це неможливо. Та він сам до тебе завтра або післязавтра з'явиться, сам пробачення попросить і сам буде набиватися з своїм коханням. Ех Терезко, Терезко!.. Золота Зірка на твоїх грудях, а ціни ти собі не знаєш. Більше гордості, красуне! Вище голову, знаменита виноградарко! Недоступно виблискуй очима! Таких, лише таких кохає наш брат чоловік!

Василь Гойда втішав Терезію в такому ж дусі ще півгодини. Наприкінці розмови з ним вона перестала плакати і на її просолених сльозами губах майнула перша посмішка. Вона пішла від Василя Гойди переконана в тому, що такий хлопець обов'язково налагодить її дружбу з Олексою.


Олекса Сокач повернувся із Львова на новому паровозі «ЕР 777–13». Локомотив поставили на запасну колію, його зразу ж оточила група молодих явірських паровозників. Комсомольці зняли з труби запобіжний щиток, обережно змили гасом мастило, заправили букси, підтягнули всі гайки, підбили буксові і дишлові клини, викупали весь паровоз від труби до коліс, пофарбували на свій смак, не шкодуючи найдорожчих фарб.

— Ну, хлопці, як ми назвемо машину? — спитав Олекса, закінчивши покривати червоною нітроемаллю колеса.

— Ганною — Терезією! — вигукнув кочегар Іванчук.

Іванчук так покірно склав руки на грудях, так винувато посміхнувся і так смиренно примружився, що всі комсомольці засміялись. Змушений був усміхнутися і Олекса.

— Давайте назвемо її просто… «Галочкою», — запропонував він.

— Хто ж вона така, ця сама Галочка? — спитав Іванчук. — Заміжня чи ще дівчина?

Під загальний сміх товаришів Олекса відповів, що галочка — це звичайнісінька пташка з довгим сизим носом, з чорним хвостом і чорними крилами.

Надвечір машина «ЕР 777–13», сяючи лаком, міддю, нікелем, з повним тендером вугілля і води, готова була вступити до ладу діючих локомотивів.

Олексі Сокачеві хотілося негайно ж стрибнути на паровоз, роздути полум'я в його топці, підняти пару і помчати з важковаговим поїздом у будь-яку частину світу. На жаль, цей бажаний момент відкладався на тривалий час, бо на лінії була достатня кількість робочих паровозів. Післязавтра, згідно з графіком, стане на чергову промивку «ЕР 770–09». І тільки тоді «Галочка» матиме право на вогонь, на пару, на працю, на життя. Через два дні! А що ж робити Олексі сьогодні? І завтра?

Він зітхнув і, оглядаючись на свою красуню, рушив додому.

Виходячи з воріт депо, він віч-на-віч зустрівся з Андрієм Лисаком. На практикантові був ясно-коричньовий, з золотою іскрою костюм, пісочного кольору шовкова сорочка і жовті сандалети. Він був напаханий і модно зачесаний.

— А, Олексо, здоров був! — він простягнув Сокачеві обидві руки. — Поздоровляю

Відгуки про книгу Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: