Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко
Зубавін перш за все поставив перед собою питання: які стосунки Андрія Лисака і цигана Шандора, коли вони почалися і на чому тримаються? Зубавін з'ясував таке: Шандор давно, років зо два чи зо три тому, знав грошовитого хлопця, сина модної кравчихи. Андрій Лисак часто бував у ресторані, де грав на скрипці Шандор, замовляв йому свій улюблений чардаш, добре платив, частував вечерею. До вчорашньої ночі Андрій Лисак лише один раз був на квартирі у Шандора. А циган до нього ніколи не заходив. Зустрічалися вони звичайно в ресторані. Чому ж Андрій Лисак зараз вирішив пиячити в Циганській слобідці? Хто був ініціатором цієї гульні? Навряд, щоб це був Шандор, який звик пити за чужий рахунок? Ні, це не він, а Лисак ініціатор. Чого ж він потягнувся до прикордонних циган? Чи не задумав він з їх допомогою втекти за кордон? Якщо це так, то чого двадцятирічний хлопець захотів втекти з Радянської країни? Ні, ця підозра поки що не має ніяких підстав, її треба ретельно перевірити. Зубавін подзвонив у Львів, полковникові Шатрову, і попросив з'ясувати, чи не зробив там, у Львові, Андрій Лисак, курсант школи паровозних машиністів, якогось злочину, який примусив би його думати про втечу за кордон. Відповідь була заперечливою. Ні, Лисак нічого такого не зробив. Хлопець непутящий, постійний відвідувач ресторанів, поганенький курсант, але жодного приводу в міліцію не мав, поза підозрою як злочинець. Зубавін зрадів, що одне важливе його припущення виявилося безпідставним. Однак залишалося ще й друге. Чиє доручення виконував Лисак, намагаючись виудити у Сокача відомості про Івана Бєлограя? Навіщо йому потрібна була Циганська слобідка?
Зубавін наказав посилено стежити за Лисаком. З багаторічного досвіду він знав, що в прикордонному місті таких людей не можна залишати без уваги, не цікавитись їх зв'язками. Сьогодні вони пиячать, а завтра…
Повернувшись додому, Андрій Лисак весь день проспав. Увечері було зафіксовано, що в будинку кравчихи з'явився продавець книготоргу Любомир Криж. Зубавін одразу ж спитав себе, хто такий цей Криж, чого і до кого він прийшов — до хазяйки чи до її сина? З'ясувалося, що Криж давній щирий приятель Марти Стефанівни. Виходить, нібито його поява в будинку кравчихи закономірна, не має будь-якого відношення до Андрія Лисака. Звичайно, можуть бути всякі несподіванки, але поки що немає підстав звертати особливу увагу на Крижа. Зубавін відсунув убік цю малозначну постать і спрямував всю свою енергію на Василя Петровича Горгулю, помічника начальника станції Явір.
Того ж вечора, про який іде мова, Андрій Лисак був у Горгулі в гостях: що спільного між цими людьми? Чи давно вони знайомі? Пробуючи про це дізнатись, Зубавін несподівано для себе з'ясував, що Горгуля не знайомий з людиною на прізвище Лисак, ніколи навіть не чув про неї. З цього моменту Зубавін зрозумів і відчув, що натрапив на справжній слід. Куди, до кого він поведе?
Андрій Лисак приходить до незнайомого чоловіка Горгулі, цілу годину перебуває в його будинку, розмовляє про щось з господарем і виходить. І після цього Горгуля насмілюється твердити, що він не знає Лисака, ніколи, мовляв, не чув про нього. Навіщо бреше? Чого відрікається від знайомства з Лисаком? Воно йому невигідне? Боїться обнародувати свій зв'язок з ним? Здається, так. А коли це так, то можливо, що Горгуля вже завербований іноземною розвідкою. Помічник начальника першокласної прикордонної станції Явір багато знає, в його руках чимало державних таємниць, він — спокуслива принада для «Бізона». Чи не спійманий Горгуля на один з бізонівських гачків?
Найближчі години внесли ясність у загадковий візит Лисака до Горгулі. В розмові з своїми сусідками біля водорозбірної колонки дружина Горгулі розказала про те, що вчора ввечері у них в домі був незваний і непроханий гість. Хто такий? Не_ знає. Вчора вперше побачила. Високий, з опухлою мордою, вирячкуватий, п'яний. Якби такий зустрівся вночі на вулиці, закричала б «рятуйте». Чого він приходив, про що говорив з чоловіком, вона до ладу не знає. За словами чоловіка, це один із службовців станції, який нібито приходив просити позачергову відпустку, бо збирається одружуватись. Не повірила вона чоловікові. «Коли це правда, що приходив за відпусткою, то чому мій Василь сам не свій зробився, коли випровадив гостя на вулицю? Цілу ніч не спав, зітхав».
Дізнавшись про це, Зубавін замислився. Що робити? Нехай події розвиваються самі собою, назрівають? Вивчати далі Лисака і Горгулю, чекати, у що вилються їх таємні стосунки? Але чи варто чекати? Чи не запізниться? Чи не може він зараз бути корисним Горгулі? Ні, чекати не можна! Треба негайно діяти. Зубавін вирішив відверто поговорити з Горгулею.
Зайшовши до нього в кабінет, він щільно причинив двері, привітався і прямо приступив до справи:
— Василю Петровичу, що за гість був у вас позаминулої ночі?
— Ви вже знаєте!..
Горгуля впав у крісло, обхопив руками голову і заплакав. Зубавін не вперше бачив істерику в людей, викритих як злочинці. Терпляче чекав, поки помічник начальника станції призвичаїться до свого нового становища і зможе відповідати на запитання.
Через п'ять хвилин Зубавін сказав:
— Назвіть прізвище людини, яка приходила до вас. Горгуля підвів голову, притис руку до грудей:
— Не знаю, товаришу майор. Слово честі, не знаю. Ніколи не зустрічався з ним до того вечора.
— Гаразд, припустимо. Чого він приходив?
— За грішми. Він… Я… Справа в тому, що я… словом, товаришу майор, це я своїм «Москвичем» збив велосипедиста на Краснополянській дорозі. Арештовуйте.
Горгуля вийшов з-за столу і, наблизившись до Зубавіна, витягнув руки по швах, схилив голову.
«Збив велосипедиста?.. — подумав Зубавін. — На Краснополянському шосе? Не знаю. Я нічого про це не знаю».
— Коли це трапилось? — спитав він.
— Кілька днів тому. — Горгуля махнув рукою, зажмурився. — Потерпілий помер. Син вимагав п'ять тисяч. Обіцяв
