Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

Принц Куаутемок вже чекав на нас. Тут мені виявили такі почесті, неначе я, його недавній полонений, був самим імператором. І одночасно мені здалося, що принц був чимось збентежений, а в очах його світилося співчуття. Нахилившись до нього, я пошепки запитав:

— Що все це означає, принце? Я справді бог чи наді мною знущаються?

— Тс-с-с! — відповів він ледве чутно, низько схиляючись переді мною. — Для тебе це і добре і погано, друже мій теулю. Згодом я тобі все поясню.

І вже уголос додав:

— О Тескатліпоко, бог богів, чи бажано буде тобі, щоб ми розділили трапезу разом з тобою, чи ти бажаєш залишитися один?

— Принце, — відповів я, — боги люблять хорошу компанію.

Поки ми отак перемовлялися, я помітив у юрмі, що заповнила залу, принцесу Отомі. Отож, коли всі почали розсаджуватися на подушках за низьким столом, я зачекав, поки вона займе своє місце, і тут же сів поряд із нею. Це викликало коротке замішання серед присутніх, бо приготоване для мене почесне місце знаходилося на чолі столу, де праворуч від мене мав сидіти принц Куаутемок, а зліва — його дружина, царствена Течуїшпо.

— Твоє місце не тут, о Тескатліпоко, — промовила Отомі, і її смагляве обличчя злегка зашарілося.

— Я гадаю, царствена Отомі, що бог може сидіти там, де він схоче, — відповів я і, знизивши голос, додав: — Хіба може бути для бога більш почесне місце, ніж поруч із найпрекраснішою богинею на землі?

Вона ще більше почервоніла і сказала:

— На жаль, я зовсім не богиня, а проста смертна дівчина. Отже, якщо хочеш, щоб я була поруч тебе за трапезою, ти маєш встати і оголосити свою волю; ніхто не посміє тобі заперечити, навіть мій батько Монтесума.

Тоді я підвівся і ламаною ацтекською мовою звернувся до всіх присутніх:

— Відтепер моє місце на бенкетах завжди буде поряд із принцесою Отомі, — така моя воля!

При цих словах Отомі зовсім спаленіла. Гості почали перешіптуватися. Принц Куаутемок спочатку спохмурнів, потім посміхнувся. Зате мої знатні наставники низько схилилися, а глашатаї виголосили:

— Підкоряйтеся волі Тескатліпоки! Відтепер місце царственої принцеси Отомі поруч із богом Тескатліпокою, бо він полюбив її!

Від того вечора Отомі завжди сиділа поряд зі мною, за винятком тих випадків, коли мені доводилося розділяти трапезу разом з Монтесумою. У місті прекрасну Отомі тепер називали не інакше, як “благословенна принцеса, що її полюбив бог Тескатліпока”. Сила звичаю і забобонів була така велика, що ацтеки щиро вважали, ніби той, хто хоч на короткий час утілив у собі Душу Світу, може ощасливити найзнатнішу жінку в країні і виказати їй найбільшу честь, висловивши просте бажання, щоб вона була його сусідкою за столом.

Коли бенкет почався, я тихенько запитав Отомі, що усе це може означати.

— О, бідолашний теулю, — промовила вона пошепки, — хіба ти не знаєш? Зараз я не можу відповісти, але скажу лише: поки ти бог, то можеш сидіти, де схочеш, але настане час — і тебе покладуть там, де ти не хотів би лежати. Коли трапеза скінчиться, скажи, що хочеш прогулятися в саду, а я повинна тебе супроводжувати. Тоді я, напевно, зможу тобі розповісти все.

Я зголосився і, коли бенкет завершився, я висловив бажання пройтися садом з принцесою Отомі. Ми вийшли з палацу і опинилися під величними кедрами, порослими довгими пасмами сірих лишайників. Але, на жаль, ми були тут не самі. Кроків за двадцять позаду нас рухалася вся моя свита разом з музикантами, що безупинно дудніли на своїх клятих флейтах, і вродливими танцівницями. Марно я наказував їм угамуватися, — це було моє єдине повеління, яке ніколи не виконувалося. Тільки в ті дні я зрозумів, яким неоціненним скарбом може бути самотність.

Нам нічого не залишалося, як продовжувати нашу прогулянку, і невдовзі я дізнався, яка жахлива доля на мене чекає.

— Слухай, теулю, — промовила Отомі, — в нашій країні є звичай щороку вибирати молодого полоненого і робити його земним утіленням бога Тескатліпоки, творця світу. Для цього полонений повинен мати благородне походження і бути красивим без вад. Сталося так, що той день, коли ти з’явився сюди, був днем обрання нового полоненого для втілення бога, і жерці вибрали тебе, бо ти знатного роду, і ти прекрасніший за будь-якого чоловіка Анауаку. Крім того, ти з племені теулів, дітей Кецалькоатля, чутки про яких давно вже доходять до нас. Мій батько Монтесума страшиться їхньої появи понад усе на світі, і тому жерці вирішили, що ти зможеш відвернути від нас гнів теулів і вмилостивити богів.

Отомі замовкла, немов підшукуючи слова для того, що їй належало сказати, але я не звернув на це уваги. Слова її полестили мені; вони засвідчували мою велич і прославляли мене в моїх власних очах. Адже чарівна принцеса сама визнала, що я прекрасніший за будь-якого чоловіка в Анауакові! Досі я вважав себе просто досить показним хлопцем.

— Теулю, я маю сказати тобі страшну правду, — продовжувала Отомі, — хоча мені й гірко, що ти взнаєш її від мене. Упродовж року ти будеш богом міста Теночтітлана. Будь-яке твоє бажання буде законом, і якщо ти кому-небудь посміхнешся, усмішка твоя буде благословенням божим, і люди на тебе молитимуться. Сам Монтесума, батько мій, ставитиметься до тебе з повагою, як до рівного, або навіть більше. Всі радощі будуть доступні тобі, окрім одруження. Лише на початку останнього місяця року тобі виберуть в дружини чотирьох найвродливіших дівчат нашої країни.

— А хто їх вибиратиме? — запитав я.

— Не знаю, теулю, — поспішно відповіла Отомі. — Я не знайома з цим таємним обрядом. Іноді вибирає сам бог, а іноді — жерці. Буває по-різному. Але дослухай мене