Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

до кінця і тоді ти напевно забудеш про інше. Місяць ти проживеш зі своїми дружинами, і весь цей місяць мине в бенкетах і святкуваннях у всіх найзнатніших будинках міста. Але в останній день місяця тебе посадять в царську барку і разом з твоїми дружинами повезуть до того місця, що називається “Плавильня металів”. Там тебе зведуть на теокалу, яку ми називаємо “Будинок зброї”, де твої дружини попрощаються з тобою назавжди. А потім — на жаль, теулю, мені важко тобі це говорити! — ти будеш принесений в жертву тому самому богу, чий дух утілюєш, великому богу Тескатліпоці. Серце твоє вирвуть з грудей, голову твою відділять від тіла і насадять на кілок, який називають “Стовпом для голів”…

Почувши цей страшний вирок, я голосно зойкнув, і ноги мої підкосилися так, що я трохи не впав на землю. Але потім нестримна лють оволоділа мною, і, забувши поради свого батька, я прокляв усіх жорстоких богів Анауаку і народ, який їм поклоняється, спочатку мовами ацтеків і майя, а коли мої знання виснажилися, продовжував чихвостити їх іспанською і звичною англійською.

Але тут Отомі, яка почасти зрозуміла мене, а про інше могла здогадатися, з жахом простягла до мене руки і заблагала:

— Прошу тебе, теулю, не проклинай грізних богів, інакше тебе негайно спіткає жорстока кара! Якщо тебе почують, усі подумають, що в тебе вселився не добрий дух, а злий, і ти помреш у страшних муках. Але якщо навіть люди ні про що не дізнаються, тебе почують боги, бо вони всюдисущі!

— Байдуже! — махнув я рукою. — Це хибні боги, і країна ця про клята, бо їм поклоняється. Ідоли ваші приречені, і всі ідолопоклонники приречені разом із ними, — я знаю це напевне. Хай чують. Краще одразу померти під тортурами, ніж повільно вмирати щомиті й щодня! Але я помру не один. Море крові, пролитої вашими жерцями, волає про помсту до справжнього Бога, і їх наздожене Божа кара!

Знетямлений жахом, я сипав прокльонами, не в змозі спинитися. Отомі заклякла вражено, а позаду нас усе пищало й танцювало, як не перед добром.

Але раптом я завважив, що Отомі немов уздріла якийсь жахливий привид: погляд її був обернений на схід. Я озирнувся. На небі палала заграва, пронизана вогненними іскрами. Здавалося, що ручка цього жахливого віяла покоїться десь на землі, а пера його закривають усю східну частину неба. Я мимоволі замовк, уражений небаченим видивом, і в ту ж мить крики жаху наповнили палац. Усі його мешканці висипали назовні, щоб поглянути на лиховісне знамення.

І тут з палацу в оточенні найповажнішої свити вийшов сам Монтесума, і у примарному світлі я помітив, що губи його тремтять, а руки жалюгідно трусяться. Тої ж хвилини з безхмарного неба на місто раптом шугнула вогненна куля; на мить затрималася на найвищому храмі, спалахнула, осяявши сліпучим світлом теокалі та прилеглий до неї майдан, і згасла. Але натомість полум’я водномить охопило храм Кецалькоатля.

Натовп стовусто зойкнув, забачивши це грізне видовище з пагорба Чапультепека. Навіть я злякався невідь-чому, хоча й розумів, що вочевидь ми спостерігали звичайну комету, а пожежу в храмі могла викликати куляста блискавка. Проте ацтеки, і особливо Монтесума, який був збентежений чутками про появу дивного білого племені, котре, якщо вірити пророцтвам, мало стерти на порох його імперію, побачили у всьому цьому лиховісне знамення. А якщо в кого й лишалися ще якісь сумніви, то доля утнула з ними лихий жарт.

Саме тої миті, коли всі заціпеніли від жаху, крізь натовп пробрався запилюжений і змучений неблизькою дорогою гонець. Упавши ницьма перед імператором, він вийняв зі складок свого одягу сувій із письменами і простяг його знатному придворному. Проте Монтесума усупереч звичаєві нетерпляче вирвав сувій із рук радника, розгорнув і став читати. Усі мовчки втупилися в нього. Раптом Монтесума голосно скрикнув, сувій випав, а він затулив обличчя руками. Я крадькома зиркнув на сувій і побачив на ньому грубі зображення іспанських кораблів і людей в іспанських обладунках. Отже, іспанці висадилися на його землю!

Кілька радників наблизилися до імператора, намагаючись його втішити, але він роздратовано відштовхнув їх.

— Облиште це! — простогнав він. — Не заважайте мені оплакувати мій народ! Пророцтво збулося, і Анауак приречений. Діти Кецалькоатля панують на моїх берегах і вбивають моїх дітей. Залиште мене в моїй скорботі!

У цю мить до нього наблизився другий гонець з палацу. Відчай був на його обличчі.

— Говори, — наказав Монтесума.

— О володарю, пощади мене, бо я приніс лихі вісті. Твоя царствена сестра Папанцин вмирає, вражена жахливими знаменнями, — і він показав на палаюче небо.

Почувши, що його улюблена сестра лежить на смертному одрі, Монтесума мовчки закрив обличчя краєм своєї імператорської мантії і почвалав до палацу.

Я обернувся до Отомі. Її били дрижаки.

— Хіба я не казав тобі, принцесо Отомі, що країна ця проклята?

— Так, ти казав, теулю, — відлунила скорботно Отомі. — Моя країна проклята.

Розділ XVІІ
ПРОРОЦТВО ПАПАНЦИН

До ранку Папанцин померла, а увечері того ж дня її з великою пишнотою поховали на цвинтарі Чапультепека.

Палац і все місто були охоплені трауром. Розповсюджувалися усілякі безглузді чутки, що бентежили людей. Щоночі заграва зі сходу осявала небо, а день приносив страшні новини про іспанців.

Серед усього цього сум’яття найгірше почувався імператор. Останні кілька тижнів він майже нічого не їв, не пив і зовсім не спав.

Під вечір він послав за мною і запропонував прогулятися у саду. Відіславши музикантів, ми віддалилися під затишок розлогих кедрів.

— Теулю, — заговорив, нарешті, Монтесума, — розкажи мені про своїх одноплемінців! Навіщо твої брати висадилися на наших берегах? Але бійся збрехати!

— Вони мені не брати, Монтесумо! — відповів я. — Тільки моя мати була з їхнього племені.