Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

на морі, де він урятував нас. Я гадаю, що ми маємо всі підстави дякувати йому, бо могли загинути, але залишилися живі, Маргарет теж жива й, можна сподіватися, не постраждала. Крім того, цей іспанський злодій, викрадач жінок, очевидно, досить дивна людина. Судячи з його слів, якщо в них є частка правди, хоча він і вкрав Маргарет, він не може наважитися на насильство над нею, а хоче завоювати її кохання та згоду, яку, я сподіваюся, він не скоро одержить… До того ж він уникає вбивства — адже він не порішив нас, хоча спокійно міг це зробити.

— Я знав таких людей, які вважають одні гріхи допустимі, а інші смертельні. Це плоди забобонів.

— Тоді ми повинні молити бога, щоб Морелла й надалі залишався забобонним і щоб ми якомога швидше опинилися в Гранаді. Не забувайте, що там у нас є друзі і серед євреїв, і серед маврів, з якими ви торгували багато років. Вони можуть сховати нас. Тож, хоч справи й кепські, вони могли бути ще гірші.

— Мабуть, що так, — уже спокійніше погодився Кастелл, — якщо її справді повезли до Гранади. Спробуємо довідатися щось про це в цирульника і в отця Енріке.

— Я не вірю цьому священикові: він хитрюга і служить маркізу, — озвався Пітер.

Вони замовкли — надто стомилися обидва, та й говорити було більше ні про що, хоча багато що треба було б обмізкувати.

Після заходу сонця знову прийшов цирульник і перев’язав рани Пітерові та Кастеллу. Він приніс іспанський одяг, капелюхи і два важких плащі, зручних для дороги, — все це вони купили в нього за гарну ціну. Крім того, він оголосив, що на подвір’ї стоять два прекрасних мули. Кастелл вийшов поглянути на них. Це виявилися дві жалюгідні шкапи, виснажені й слабкі, та оскільки інших не було, нічого не залишалось, як повернутися до кімнати і домовитись за ціну. Торгувалися довго, бо цирульник заправив подвійну ціну. Кастелл сказав, що бідні люди, які потрапили в корабельну катастрофу, не можуть заплатити таку суму. Врешті-решт, вони домовилися, що цирульник забере мулів на ніч до себе, погодує їх, а вранці приведе разом з провідником, який покаже їм дорогу в Гранаду. Поки що вони заплатили йому за одяг.

Кастелл і Пітер намагалися вивідати щось у цирульника про маркіза Морелла, та, як і отець Енріке, він був хитрющий, тримав язика за зубами. Він відповів, що такій маленькій людині, як він, шкідливо обговорювати діла великих людей; у Гранаді, мовляв, вони про все довідаються.

Цирульник пішов, залишивши їм ліки, а незабаром після цього з’явився священик. Він був у гарному настрої, бо від пограбування дістав свою частку коштовностей, залишених Пітером та Кастеллом у залізному ящику. Помітивши, як священик, дістаючи коштовності, любовно перебирає їх, Кастелл зрозумів, що отець Енріке неймовірно жадібний — із тих людей, які ненавидять бідність і задля грошей роблять усе на світі.

І коли священик зі злістю завів мову про злодіїв, які залізли в корабельний ящик і викрали звідти майже все золото, Кастелл вирішив про себе, що отець Енріке ніколи не повинен знати, хто були ці злодії, інакше в дорозі з ними може статися якесь лихо.

Нарешті цінності були сховані, й священик виявив бажання разом з ними повечеряти, але зауважив, що не може запропонувати їм вина, бо йому дозволяється пити лише воду. Тоді Кастелл попросив його дістати десь кілька фляг вина, найкращого, яке тільки можна знайти тут, і пообіцяв, що він за нього заплатить. Отець Енріке послав по вино служницю.

Перевдягнувшись у все іспанське і сховавши гроші в два пояси, які придбали теж у цирульника, вони вийшли до столу. Вечеря була з іспанських страв, що звалися “олла подріда” (щось на зразок жирного м’яса), хліба, сиру та фруктів. На столі було також куплене за їх рахунок вино, дуже гарне і міцне. Щоправда, Пітер і Кастелл майже не пили, бо боялися гарячки через свої рани, але вони щедро пригощали отця Енріке. Закінчилося тим, що наприкінці вечері він забув про свої хитрощі й почав просто патякати. Помітивши, що священик у веселому настрої, Кастелл почав розпитувати його про маркіза Морелла, чому той має дім у Гранаді, столиці мавританської держави.

— Бо він напівмавр, — відповів священик. — Його батько, кажуть, був принцом Віана, а мати — мавританкою, в її венах текла королівська кров. Од неї він і успадкував свої багатства, землі й палац у Гранаді. Він любить там жити. Хоча він і гарний християнин, але в нього смаки єретика: як і маври, він запровадив у себе сераль прекрасних жінок. Я знаю це, бо в Гранаді немає священиків і мені доводиться виконувати роль його капелана. Крім того, він живе в Гранаді ще з іншої причини: адже він наполовину мавр і є представником Фердинанда та Ізабелли при дворі султана Гранади Боабділа. Ви, чужоземці, мусите знати, коли ще не знаєте, що їх величності давно вже ведуть війну з маврами і мріють захопити решту їхньої держави так само, як вони вже захопили Малагу, а її жителів обернути в християн і кров’ю та вогнем очистити її від клятої єресі.

— Так, — озвався Кастелл, — ми чули про це в Англії. Адже я купець і торгую з Гранадою. Я їду туди в справах.

— А в яких справах їде туди сеньйора, та, про яку ви кажете, що вона ваша дочка? І про яку то історію розповідали матроси, немовби про бій між “Сан-Антоніо” та англійським кораблем, якого ми бачили вчора біля узбережжя? І яким це чином вітер пронизав стрілою вашу руку, друже мій купець? І чому так сталося, що вас обох залишили на кораблі, тоді як маркіз і всі його люди врятувалися?

— Ви ставите багато запитань, святий отче. Пітере, налий склянку преподобному отцю. Він нічого не п’є. Можна подумати, що тут завжди піст. Ваше здоров’я! О, то гарно! Налий, Пітере, і подай мені флягу. Ось тепер я відповім на всі ваші запитання і розповім про корабельну аварію.

Тут Кастелл почав безконечну історію про вітри, вітрила, скелі, збиті