Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

Це була порожня кімнатка, єдиними меблями якої були два стільці та два грубих дерев’яних ліжка без узголів’я, що стояли на відстані трьох футів одне від одного біля дощаної переділки, яка, напевне, відділяла це приміщення від сусіднього. Під самісіньким дахом була завішена мішком дірка, котра правила за вікно.

— Ми люди бідні, сказав господар, поки вони оглядали це порожнє горище, — але багато знатних панів прекрасно спало тут. Вам теж тут буде добре. — І він повернувся до сходинок.

— Це нам підійде, — погодився Кастелл, — тільки попередьте ваших людей, щоб вони не замикали конюшню, бо ми виїдемо на світанні, й, будьте ласкаві, залиште нам лампу.

— Лампу я не можу залишити, — сердито пробурчав господар; одна нога його вже була на сходинках.

Пітер ступив крок до нього й однією рукою схопив за руку, а другою — лампу. Господар вилаявся й почав нишпорити в себе за поясом, очевидно шукаючи ножа, але Пітер з такою силою стиснув його руку, що той від болю випустив лампу, й вона опинилася в Пітерових руках. Господар спробував її вихопити, але втратив рівновагу й покотився вниз по сходах, важко гепнувшись на підлогу.

Згори вони бачили, як він звівся на ноги, почав проклинати їх, розмахуючи кулаками й заприсягаючись, що помститься за все. Пітер зачинив люк. Виявилось, що люк погано припасований до підлоги. До того ж засув, яким він мав замикатися, був відсутній, хоча клямки збереглися. Пітер оглядівся довкола в пошуках якоїсь палиці чи шматка дерев’яччя, аби закласти в клямки, але нічого не знайшов. Тут він згадав про мотузку для кріплення сідельних сумок, що була в його кишені. Нею він зв’язав клямки. Тепер люк не можна було підняти від підлоги більш ніж на один-два дюйми. Проте Пітер одразу ж зметикував, що коли трохи підняти люк, то можна крізь цю щілину перерізати ножем мотузку, тому один із стільців поставив так, що дві його ніжки опинились на люку. Після цього він сказав Кастеллу:

— Ми, як птахи, потрапили до пастки. Але перш ніж скрутити нам шиї, вони повинні зайти до клітки. Вино було отруєне. Якщо вони зуміють, вони уб’ють нас через гроші або тому, що їм доручив це зробити провідник. Нам краще цієї ночі не спати.

— Я теж так думаю, — з тривогою в голосі погодився Кастелл. — Послухай, вони там унизу розмовляють.

Знизу справді долинали голоси, схоже було, що точиться суперечка, але через якийсь час шум затих. Коли все змовкло, Пітер і Кастелл ретельно огледіли горище, але не виявили нічого підозрілого. Пітер поглянув на отвір, що правив за віконце, і, вирішивши, що він досить великий, аби через нього могла пролізти людина, спробував підтягти до нього ліжко. Йому спало на думку, що коли хтось спробує пролізти через вікно, то потрапить до нього просто в руки. Проте він переконався, що ліжка прибиті до підлоги і зрушити їх з місця неможливо. Робити було нічого, тому вони повсідались на ліжках з оголеними мечами в руках і почали чекати.

Минав час.

Врешті-решт лампа, яка вже давно мерехтіла, почала чадіти і зовсім погасла. Закінчилася олія. Вони опинилися в темряві. Єдиним джерелом світла було вікно, з якого вони зняли мішковину.

Через деякий час до них долинув тупіт кінських копит, вони почули, як відчинились і знову зачинилися внизу двері й знову пролунали голоси. До голосів, які вони почули раніше, приєднався ще один. Він видався Пітерові знайомим.

— Я впізнав його, — прошепотів він Кастеллу. — Це отець Енріке. Він приїхав довідатися, як поживають його гості.

Минуло ще з півгодини, зійшов блідий місяць і пролив до їхньої кімнати слабкий промінь світла. Знову почувся тупіт копит. Господар заїжджого двору тримав за поводи прекрасного коня. Потім підійшов чоловік і скочив у сідло. Господар щось сказав йому, той підвів голову. Пітер пізнав отця Енріке.

Священик і господар ще деякий час перешіптувались, потому отець Енріке благословив господаря й поїхав. До Пітера і Кастелла знову долинув грюк дверей.

— Він поїхав у Гранаду попередити свого хазяїна Морелла, що ми вирушаємо туди, — сказав Кастелл, після того як вони знову всілися на свої ліжка.

— А може, повідомити маркізові, що ми ніколи не приїдемо. Та все-таки йому нас не перемогти.

Час спливав поволі, і Кастелл, який геть ослаб, схилився на подушку і задрімав. Раптом стілець, що стояв на кришці люка, впав зі страшенним гуркотом. Кастелл схопився і вп’явся в Пітера.

— Це всього-на-всього щур, — відповів Пітер, щоб не казати йому правду.

Пітер нишком пробрався до люка, обмацав мотузку — вона була ціла — й знову поставив стільця на колишнє місце. Зробивши це, Пітер повернувся до ліжка й упав на нього, буцімто збирався заснути, хоча насправді ніколи ще не був такий насторожений. Утома тим часом знову здолала Кастелла, і він задрімав.

Було тихо, лише одного разу щось заступило місячне світло, і на мить Пітерові здалося, що він бачить у вікні обличчя, але воно зникло й більше не з’являлося. Зате тепер якісь слабкі звуки, схожі на стишене дихання та на кроки босих ніг, почулися біля ліжка Кастелла. Потім долинув легкий скрип і шарудіння біля стіни, немовби шкряботіла миша, і раптом, якраз у смузі місячного світла, крізь переділку просунулась оголена рука з ножем.

Ніж на мить завис над грудьми сонного Кастелла, — це тривало тільки мить, бо вже наступної миті Пітер схопився і ударом меча, який лежав напоготові поруч з ним, відітнув руку від плеча.

— Що сталося? — спитав Кастелл, відчувши, що щось на нього впало.

— Змія, — почув у відповідь. — Отруйна змія. Прокиньтеся й подивіться.

Кастелл підвівся й мовчки глянув на жахливу руку, що стискала ножа. За