Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

— Ви що ж, маєте мене за такого негідника, як ви самі? — презирливо засміявся Пітер. — Я не піду з цього корабля живий, якщо моя наречена Маргарет не піде звідси разом зі мною.

— Тоді, сеньйоре Брум, я боюсь, що ви підете звідси мертві, як, утім, можливо, й усі ми, якщо нам не вдасться швидко висадитися на берег. Судно наповнилось водою. Та, знаючи вашу вдачу, я чекав од вас саме цих слів і готовий запропонувати вам інше, від якого, я впевнений, ви не відмовитесь. Сеньйоре, наші мечі однакової довжини, чи не схрестити нам їх? Я іспанський гранд, маркіз Морелла, і для вас, треба думати, не буде безчестям битися зі мною.

— Я в цьому не впевнений, — відповів Пітер, — бо я вищий за вас — я чесний англієць, який не краде жінок. Але я з радістю битимуся з вами, на морі чи на суші, коли б і де б ми не зустрілися, поки один із нас не піде на той світ. Проте яка буде ставка в цій грі й чи зможу я бути впевнений, що ці люди, — і Пітер показав на матросів, котрі уважно слухали їх, — не завдадуть удару в спину?

— Я вже сказав вам, сеньйоре, що я не вбивця, а це було б підступне вбивство. Щодо ставки, то переможцеві належатиме Маргарет. Якщо ви уб’єте мене, то я від імені своїх людей присягаюсь, що ви з нею та з її батьком перебуватимете в цілковитій безпеці. Якщо ж я вб’ю вас, ви обидва повинні зараз заприсягнутися, що вона залишиться зі мною й до мене не буде більше ніяких претензій. А жінці, що супроводжує її, я дам волю.

— Ні, вперше мовив Кастелл, — я наполягаю на своєму праві також битися з вами, коли рука моя загоїться.

— Я відмовляюся, — зверхньо відповів д’Агвілар, — я не можу підняти свого меча на старого, батька дівчини, яка стане моєю дружиною. Більше того, я не можу битися з купцем і євреєм. Ні, ні, не відповідайте мені, щоб усі тут присутні не запам’ятали ваших ворожих слів. Я буду великодушний і звільню вас од клятви. Робіть усе, що вам хочеться, проти мене і дозвольте мені після цього робити вам зло, пане Кастелл. Сеньйоре Брум, уже сутеніє, і вода прибуває. Ви готові?

Пітер кивнув головою, і вони ступили крок назустріч один одному.

— Ще одне слово, — сказав д’Агвілар, опускаючи меч. — Друзі, ви чули нашу домовленість? Чи заприсягаєте ви в ім’я Іспанії та лицарського обов’язку виконати цю домовленість і, якщо я помру, відпустити цих двох чоловіків та обох жінок без перепон на їхнє судно чи на сушу?

Капітан “Сан-Антоніо” та його помічники поклялися від імені всієї команди.

— Ви чули, сеньйоре Брум. А тепер умови. Вони будуть такі: ми б’ємося на смерть, але, якщо ми обидва будемо поранені так, що не зможемо закінчити поєдинок, нікому з нас не буде заподіяно ніякої шкоди, і про нас піклуватимуться доти, поки ми не одужаємо чи не помремо з волі господа.

— Ви хочете сказати, що ми маємо померти тільки від мечів один одного і, коли підступна нагода надасть одному з нас перевагу, супротивник не повинен скористатися з цього?

— Так, сеньйоре, бо в нашому становищі це може статися, — і він кивнув на величезні хвилі, які здиблювалися довкола й загрожували поглинути наповнений водою корабель. — Ми не скористаємося з такої переваги — адже ми хочемо розв’язати суперечку своїми руками.

— Нехай буде так, — відповів Пітер. — Пан Кастелл буде свідком нашої домовленості.

Д’Агвілар кивнув на знак згоди, поцілував хрестоподібну колодку свого меча на підтвердження клятви, ґречно вклонився і став у позицію.

Мить вони стояли один проти одного — чудова пара супротивників. Спритний, худорлявий Пітер з гнівним лицем був страшний у багряному світлі проміння, що падало на нього із-за краю хмари; іспанець теж був високий і стрункий, але з його вигляду можна було подумати, що це розвага, а не смертельний поєдинок, у якому ставкою є доля жінки. На д’Агвіларові був шолом і нагрудна кіраса з чорної сталі, інкрустованої золотом. Пітера захищала тільки куртка з буйволячої шкіри та шапка з нашитими на неї металевими смугами. Але зате його прямий гостро наточений меч був важчий і, напевне, на півдюйма довший, ніж у його супротивника.

Так вони стояли один проти одного, а Кастелл і вся команда каравели, крім рульового, котрий вів її до входу в бухту, вчепилися за фальшборт і такелаж83 і, забувши про небезпеку, що загрожувала їм самим, у цілковитій тиші стежили за супротивниками.

Перший зробив випад Пітер — удар був спрямований прямо в горло, але д’Агвілар спритно відбив його, так що жало меча ковзнуло мимо його шиї, і, перш ніж Пітер устиг отямитися, д’Агвілар завдав йому удару. Клинок пройшовся по сталевих смужках на шапці Пітера, сковзнув по лівому плечу, але, оскільки удар був не сильний, ніякої шкоди він не заподіяв. І відразу ж блискавичний удар у відповідь, він був аж ніяк не з легких — меч з такою силою обрушився на сталевий панцир д’Агвілара, що іспанець похитнувся. Пітер стрибнув уперед, сподіваючись, що гра вже виграна ним, та в цю мить каравела, яка проходила повз скелі, що оточували вхід до бухти, сильно нахилилася, і обох супротивників відкинуло до борту. За цим поштовхом були Інші. Пітер та д’Агвілар, продовжуючи обмінюватися ударами, металися від одного борту до другого, намагалися лівою рукою схопитися за щось міцне, поки нарешті, виснажені і вкриті синцями, вони не попадали осторонь один від одного.

— Кепський майданчик для поєдинку, — задихаючись, промовив д’Агвілар.

— Я гадаю, він стане в нагоді, невмолимо