Українська література » » Експансія-I - Юліан Семенов

Експансія-I - Юліан Семенов

Читаємо онлайн Експансія-I - Юліан Семенов
«Ми зможемо, — закінчив Гіммлер, — довести лише те, що бомбу виготовили для Еслера за кордоном». Гітлер довго мовчав, а потім звернувся до Гейдріха: «Я вимагаю, щоб усі вони заговорили. Застосуйте все, що завгодно, але вони повинні сказати те, що я хочу почути, тобто правду». Але через три місяці він переключився на іншу ідею, і я зітхнув з полегшенням…

Запитання. — Що це була за ідея?

Відповідь. — Точніше кажучи, їх було дві. Перша — викрадення герцога Віндзорського, а друга — вбивство чи викрадення Отто Штрассера.

Запитання. — Ми повернемося до цих питань на наступному допиті. Поки що в мене є ряд уточнюючих зауважень. Ви знайомі з тією промовою, яку фюрер виголосив у пивному залі в Мюнхені за півгодини перед замахом?

Відповідь. — Якщо мене не зраджує пам'ять, він говорив у цій короткій промові про те, що рейх стоїть на порозі тривалої, кривавої війни, війни не на життя, а на смерть, і новий чотирирічний план, який він доручив розробити Герінгу, зробить Німеччину воєнним табором.

Запитання. — Вас не здивував топ цієї промови? Відповідь. — Здивував. Запитання. — Поясніть чому.

Відповідь. — Тому що два місяці, які минули після закінчення війни проти Польщі, відзначалися широкою пропагандистською кампанією, котру провадив у пресі й на радіо рейхсміністр Геббельс… Суть її полягала в тому, що фюрер підготував мирні пропозиції Заходові, ось-ось буде підписано договір з Лондоном, який підведе риску під війною, й настане ера процвітання Німеччини. Промова фюрера в Мюнхені прозвучала як несподіваний дисонанс усьому, що друкувалося в наших газетах.

Запитання. — Як ви вважаєте, ця промова була несподіванкою для Гіммлера й Геббельса?

Відповідь. — Про Геббельса я нічого не можу сказати, а от Гіммлер, поки йшло розслідування обставин замаху, був у пригніченому стані… Часом мені навіть здавалося, що він чимось наляканий.

Запитання. — Чим саме?

Відповідь. — Мені важко відповісти.

Запитання. — Гаразд, тоді я сформулюю це запитання інакше. Хто затверджував кандидатів, запрошених на традиційну зустріч ветеранів з фюрером у мюнхенському «Бюргерброї»?

Відповідь. — Я не обізнаний з цим питанням, але мені здається, що запрошення затверджувала канцелярія Гітлера, а вже потім списки передавалися начальникові управління охорони фюрера.

Запитання. — Як його прізвище?

Відповідь. — Вилетіло з голови… Я вам скажу пізніше…

Запитання. — Він підлягав Гіммлерові?

Відповідь. — Формально — так.

Запитання. — А фактично?

Відповідь. — Фактично — Гітлеру. І певною мірою Гессу й Борману.

Запитання. — Хто розподіляв місця в «Бюргерброї»?

Відповідь. — Начальник охорони фюрера.

Запитання. — Як ви поясните той факт, що в перші ряди досадили людей, дуже близьких — у минулому — до Рема й Штрассера? Як ви поясните той факт, що від вибуху загинули саме ті ветерани, котрі перебували під наглядом спеціальної служби Мюллера, яка прослухувала їхні телефонні розмови й перлюструвала кореспонденцію? Як ви поясните, нарешті, і те, що цього разу фюрер виголосив дуже коротку промову, й не лишився, як завжди, у підвалі, а зразу сів у поїзд і поїхав з Мюнхена. Ми провели розслідування; це була безпрецедентно коротка промова, ні до, ні після він ніколи не виголошував такої короткої промови…

Відповідь. — Ви вважаєте, що замах був організований самим Гітлером?

Запитання. — Нас цікавить ваша думка з цього питання.

Відповідь. — Гіммлер розповідав мені, що коли фюрер дізнався про вибух бомби, яка підняла до самої стелі ту трибуну, на якій він стояв, убила дев'ятьох і спотворила сорок ветеранів руху, він мало не заплакав, сказавши: «Як завжди, провидіння рятує мене, бо я потрібний нації!» Навіщо фюрерові було організовувати такий спектакль? Щоб заробити собі популярність? Але він уже тоді був надзвичайно популярний у народі. Навіщо ж іще?

Запитання. — А для того, щоб покласти край мріям про мир. Таке ви припускаєте? Ви ж пам'ятаєте, що преса тієї пори обіцяла німцям мир… Можливо, Гітлер хотів довести, що англійців, які готують на нього замах, треба знищити і для цього треба йти на будь-які жертви? Можливо, ви і ваша робота по Весту й Стевенсу, що почалася незадовго перед замахом, була ланками його плану?

Відповідь. — Мені важко у це повірити. Запитання. — А в те, що справжнім організатором замаху — коли ви вважаєте, що не Гітлер був ініціатором цього «другого рейхстагу», — був Гіммлер?

Відповідь. — Ні. Він тоді не міг піти на це. Я пам'ятаю, як він вагався у квітні сорок п'ятого, коли я благав його скинути фюрера, я знаю його нерішучий характер, ні, я не думаю, що він тоді міг піти на це…»

ШТІРЛІЦ-ІІІ

(Мадрід, жовтень сорок шостого)

— Ви дуже напружені, — сказав американець, — даремно… Не бійтеся.

— Я боюсь тільки лихого ока, — відповів Штірліц. Американець розсміявся:

— Невже вірите в лихе око? Не піддавайтесь містиці.

— І все-таки в який ресторан ви хочете мене запросити?

— У той, де добре годують. Ситно. І різноманітно… Ви дуже напружені, я бачу. Вам нічого не загрожує, повірте.

Штірліц посміхнувся:

— Повірити? А це за правилами?

— Взагалі — ні, але ми — виняток.

— Як же я тепер житиму без документів? — спитав Штірліц, зрозумівши, що той поліцейський немарно чекав їх у машині; комусь був дуже потрібний його документу єдиний, що засвідчував особу доктора Брунна та його право на проживання в Іспанії протягом шести місяців.

— Жити важко, — погодився американець, — але існувати можна цілком.

«Я програв час, — подумав Штірліц, — а це єдино непоправний програш. Я програв його, поки лежав непорушно, бо саме в ті місяці Білий дім повернув направо, росіяни знову стали «загрозою для людства», комуністів у Америці посміли назвати «агентами іноземної держави», їхню діяльність оголосили ворожою».

ГЕЛЕН-І

(осінь сорок п'ятого)

Повернувшись до Німеччини на американському військовому літаку, Гелен поселився у Мюнхені; його контакт від Сі-Ай-Сі[7], з яким Даллес звів його ще за вечерею у Вашингтоні, запропонував службі генерала віллу зовсім близько від штаб-квартири американських окупаційних сил, котру відібрали у родини заарештованого СС обергрупенфюрера Поля.

— Та що ви! — лагідно усміхнувся Гелен. — Хіба можна афішувати нашу дружбу… Зона наповнена комуністичними елементами, усі ліві підняли голову… Нам треба поселитися далі, якнайдалі від злих очей… Якщо росіяни дізнаються, що ми працюємо разом, — ждіть великого скандалу, вони негайно заявлять, що генерал Гітлера вчить Америку нацистського антикомунізму…

Того ж вечора, повернувшись з конспіративної квартири, де була зустріч з контактом, Гелен сказав своєму помічникові Курту Мерку (у свій час той очолював підрозділ абверу на півдні Франції):

— Ходімо погуляємо, засидівся, тіла не відчуваю…

Вони вийшли на маленьку вуличку, де тепер жив Гелен, попрямували до Англійського парку по стежці, встеленій іржавим

Відгуки про книгу Експансія-I - Юліан Семенов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: