Експансія-I - Юліан Семенов
Запитання. — Ви коли-небудь заперечували йому письмово?
Відповідь. — За тих умов це було неможливо. Заперечення керівникові було виключено в системі рейху.
Запитання. — Що ви робили в Австрії?
Відповідь. — Я захопив архіви австрійської секретної служби. Оскільки її шеф полковник Ронге виявив бажання працювати на нас, операція пройшла швидко й організовано. Правда, якихось цікавих документів я в нього не знайшов, крім хіба що матеріалів, пов'язаних з дешифруванням кодів ряду іноземних посольств. Потім Гіммлер доручив мені підготувати заходи безпеки у зв'язку з приїздом до Відгл Гітлера. Мушу сказати з усією чесністю, що я ніколи не бачив такого ентузіазму людського натовпу, що вітав фюрера.
Запитання. — Скільки людей ви посадили перед цим у тюрми?
Відповідь. — Цим займалися Кальтенбруннер і Мюллер. Я був завжди пов'язаний із зовнішньополітичними питаннями.
Запитання. — Але в момент проїзду Гітлера по місту ви відповідали за його безпеку, ви, а не Кальтенбруннер і не Мюллер. За вашим наказом було заарештовано трьох чоловік на мосту через Дунай, до якого під'їжджав кортеж Гітлера.
Відповідь. — У вас неправильна інформація. Я ніколи не давав наказів про будь-чий арешт. Я був у центральному бюро поліції, де на карті позначався — метр за метром — проїзд кортежу… Інформація надходила щохвилини від постів стеження, розміщених на визначених для проїзду Гітлера вулицях. За двадцять хвилин перед тим, як фюрер мав проїжджати через міст, я одержав повідомлення, що австрійські СС заарештували трьох підозрілих осіб, які, як припускалося, мали підірвати міст, замінований цієї ночі… Отже, заарештовували їх не за моїм наказом… Я знав, що фюрер не любить, коли змінюються маршрути його проїздів, це поставило б мене у дуже невигідне становище, тому я поспішив на міст, устиг подивитися, чи немає там десь бікфордового шнура, переконався, що опори незаміновано, але про всяк випадок проїхав за десять метрів перед машиною Гітлера. Після цього я повернувся до центрального поліцейського бюро…
Запитання. — Яка доля трьох заарештованих австрійців?
Відповідь. — Тієї ж ночі прилетів Мюллер. Він займався такого роду справами. Він, не я.
Запитання. — Тих людей катували?
Відповідь. — Повторюю, я ніколи не вникав у суть роботи Мюллера.
Запитання. — Але ви припускаєте можливість застосування тортур?
Відповідь. — Мюллер — садист… Він міг застосувати тортури, хоч вони й були заборонені статутом міністерства внутрішніх справ.
Запитання. — А статутом гестапо?
Відповідь. — Також.
Запитання. — Чи довго ви працювали у Відні?
Відповідь. — У травні мене послали до Італії, бо туди вилітав Гітлер, щоб нанести візит Муссоліні і, таким чином, покласти край вигадкам західної преси про розбіжності, що виникли між дуче й фюрером у зв'язку з аншлюсом Австрії.
Запитання. — Вас відправили в Рим самого?
Відповідь. — Щ… З Мюллером.
Запитання. — Чим займався Мюллер?
Відповідь. — Він займався всією поточною роботою, перевіркою маршрутів, виявленням неблагонадійних осіб, які проживали на тих вулицях, де мав проїжджати Гітлер. А я налагоджував політичні контакти із секретною службою Му еро ліні.
Запитання. — Хто був з вами ще під час цього відрядження?
Відповідь. — Штурмбанфюрер Шторх і майор Гаузнер.
Запитання. — Під час цього візиту італійська поліція провела понад шість тисяч превентивних арештів… У тюрми кинули жінок і дітей лівих переконань. Хто був ініціатором цієї нелюдської акції?
Відповідь. — Мюллер. Я привіз із собою вісімдесят найталановитіших співробітників політичної розвідки, які здійснювали контакт з італійською прикордонною й паспортною службами. Я також послав до Рима п'ятсот кращих лінгвістів, що займалися романською філологією. Як туристів. Їх об'єднали в трійки, кожному було дано цілком конкретне завдання: налагодження знайомств з офіцерами секретної поліції дуче, зав'язування контактів з жінками світу, що мали за своїм становищем доступ до інформації, а також постійне спостереження за всім тим підозрілим у будинках та на вулицях, що може завадити проведенню дружнього візиту фюрера. Головна мета Муссоліні тоді зводилася до того, щоб продемонструвати Гітлерові єдність нації, відданій ідеалам фашизму. Йому це вдалося повною мірою, бо Гітлер насамперед звертав увагу на те, як поводиться натовп на вулицях, він був людиною почуттів, вважав, що має дар провидіння. Єдиний інцидент стався не з нашої вини, і це коштувало відставки моєму довіреному інформаторові, офіцерові протоколу штабу фюрера фон Бюлову-Швандте; річ у тім, що Гітлер переодягся у вечірній костюм, бо після прийому почесного параду в Неаполі разом з королем мав їхати в оперу. Але король був у військовій формі. Гітлер звільнив фон Бюлова-Швандте зразу ж після цього параду, відправив його послом у Бельгію, що було для мене великою втратою.
Запитання. — Що означає «довірений інформатор»? Ви мали право вербувати агентуру в найближчому оточенні Гітлера?
Відповідь. — Йдеться не про агентуру у звичайному розумінні цього слова. Звісно, це було б безумством вербувати людину з оточення фюрера, це коштувало б мені життя. Але фон Бюлов-Швандте був людиною з хорошої родини, мав чудову освіту, і йому було чого боятися…
Запитання. — Я не зрозумів вас… Поясніть, що ви маєте на увазі?
Відповідь. — Я вже сказав, він був широкоосвіченою людиною, його батько дотримувався старих традицій, справжній аристократ. У сімейному колі коли-не-коли та й починалися розмови про те жахливе, що ніс з собою Гітлер. На другий день після таких розмов людей починав прямо-таки ятрити страх. Чутки про гестапо, як про всезнаючу організацію, що їх поширював насамперед Гейдріх, робили свою справу. Чимало аристократів уживали всіх заходів, аби тільки заручитися дружбою з людьми моєї професії… Цим вони немовби діставали індульгенцію на спокуту таємних гріхів. Лише так я можу пояснити те, що фон Бюлов-Швандте немало розповідав мені з того, що відбувалося за закритими дверима імперської канцелярії. Між нами було укладено мовчазну угоду: він постачає мене інформацією, яка допомагає мені орієнтуватися в тому, що відбувається в кабінеті Гітлера, а я забезпечую заступництво родини фон Бюлова у моєму відомстві. А втім, про це навіть не треба було домовлятися, все було зрозуміло само собою. За тих умов багато що вирішував не Гітлер і не Гіммлер, а їхнє оточення… Саме воно могло вивести людину з-під удару, а могло й підвести під нищівний удар… Фюрер був досить відхідливою людиною… Через кілька тижнів після спалаху гніву Гіммлер — якщо я встигав його підготувати до розмови — легко добивався у фюрера того, що було вигідно мені й моїй справі… Так,