Експансія-I - Юліан Семенов
Запитання. — Чому ви мали провалитися?
Відповідь. — Тому що при підготовці операції я приділив максимум уваги професорові де Кріні, вважаючи свого співробітника цілком кваліфікованим розвідником, та коли почався обшук і нас примусили відкрити портфелі, я з жахом побачив у свого розвідника упаковку аспірину зі штампом «головного санітарного управління СС». Щастя, що мій саквояж уже оглянули, я вибрав момент, поки обшукували де Кріні, і з'їв ці таблетки.
Запитання. — Сильно потіли?
Відповідь. (Сміх допитуваного).
Запитання. — Що було далі?
Відповідь. — Через годину прийшли Стевенс і Вест, сказали, що переплутали дорогу. Прямо з поліції вони забрали нас у дім Веста, де його чарівна дружина, чудова художниця, дочка генерала Реєса, влаштувала нам вечерю. Розмова була дружня, стіл добірний (я ніколи й ніде не їв таких смачних устриць), атмосфера настроювала на відвертість розмови. Щоправда, наш агент Ф-479, якого також запросили на вечерю, дуже нервувався, і мені здалося, що це помітили всі, хто сидів за столом. Де Кріні поводився прекрасно, він привернув до себе загальну увагу, немов вихлюпнувся його австрійський лоск і шарм, хазяйка була в захопленні від «старого пана». А проте я відчував на собі пильний вивчаючий погляд Веста; коли я вийшов у туалет, він непомітно пішов за мною й запитав: «Ви завжди носите монокль чи тільки інколи?» Назавтра нас запросили на конспіративну квартиру британської секретної служби, яка працювала в Голландії під прикриттям фірми «Ханделс Діїнст Феєр континент» на Ніуве Уїтлег, п'ятнадцять. Там ми обговорили всі основні позиції.
Запитання. — Які саме?
Відповідь. — Після того як генерали «скинуть» Гітлера, ми оголошуємо мир із західними державами, даємо незалежність Польщі, Австрії й Чехословаччині, повертаємося до системи золотого стандарту в економіці, але зі свого боку просимо розглянути в позитивному плані справу про повернення Німеччині її колоній, відторгнених в результаті Версальського миру. «Це необхідно тому, — наголосили ми, — що німці гостро дискутують питання про життєвий простір, і замість анексій Гітлера було б доцільно підтримали наш режим, повернувши німцям втрачені заморські землі». Вест і Стевенс погодилися з нашою точкою зору і запропонували розглянути можливість проголошення «мандатних територій». Майор Стевенс переговорив по телефону з Лондоном і сказав нам, що остаточно це питання буде розв'язано на наших переговорах з лордом Галіфаксом з міністерства закордонних справ імперії… Ми одержали код на радіостанцію британської секретної служби й спеціальний номер «О-Н-4» в Гаазі. Було домовлено, що я разом з керівником опозиції приїду в Голландію наступного тижня й полечу в Лондон для зустрічі з лордом Галіфаксом та іншими членами кабінету. Повернувшись до рейху, я безперервно підтримував контакт з англійцями, їхнє радіо працювало бездоганно, та, незважаючи на мої постійні запити про продовження роботи, Гейдріх мовчав, жодного разу не з'єднавшись зі мною по телефону. Шостого листопада я на свій страх і риск знову поїхав до Голландії, щоб зустрітися з англійцями, сказав їм, що серед керівництва опозиції тривають дискусії з приводу умов для мирних переговорів з Лондоном. Англійці, аби «підштовхнути» наших «опозиціонерів», зауважили, що в тому разі, коли війна продовжиться й виникне реальна загроза німецького вторгнення, у Берліні не повинно бути ілюзій: «Навіть якщо Острів буде окуповано, ми переберемося в Канаду й вестимемо війну проти нацистів до кінця».
Запитання. — Хто саме сказав вам цю фразу?
Відповідь. — Я зараз не можу згадати, хто саме виголосив ці слова.
Запитання. — Ви навмисно уникаєте точних відповідей?
Відповідь. — Я саме намагаюся бути гранично точним у своїх показаннях.
Запитання. — З яких обставин ця гра з Лондоном, задумана, з ваших слів, Гейдріхом, зазнала змін?
Відповідь. — Якраз я наближаюсь до цього. Я дуже нервувався, бо Гейдріх перервав зі мною контакт, я раз по раз дзвонив йому в бюро, побоюючись втратити зв'язок з англійською секретною службою. У розвідці найменше зволікання підозріле, комбінацію треба робити стрімко…
Запитання. — Це ваша думка? Чи таким був метод роботи СД?
Відповідь. — Це моя думка і мій метод. На жаль, у СД мій метод не зустрічав належного розуміння. Навіть Гейдріх побоювався приймати самостійні рішення, він завжди намагався заручитися підтримкою Гіммлера, а той також ніяких заходів не вживав, не обговоривши справу з фюрером, який дуже захоплювався роботою розвідки. Тому ми втрачали дорогоцінний час і упускали ініціативу. Фюрер не так часто, як це здається, приймав Гіммлера, він тоді багато уваги приділяв вивченню архітектурних проектів Шпеєра, цікавився тим, що відбувалося в кіно, уважно стежив за літературою й живописом, ретельно готував конспекти своїх виступів перед нацією… Тому вирішення питання з грою проти Стевеиса й Беста затягувалось, остаточного схвалення фюрера все ще не було, але я на свій страх і риск знайшов великого фабриканта, який згодився поїхати зі мною в Голландію як глава «опозиції», і почав з ним репетиції…
Запитання. — Як прізвище цієї людини?
Відповідь. — Це дуже шанований пан, який не був членом партії і не працював у СД…
Запитання. — Він був вашим агентом?
Відповідь. — Такого рівня людей ми не залучали до агентури. Він був моїм добровільним помічником…
Запитання. — Виходить, він підтримував режим Гітлера?
Відповідь. — Тоді всі підтримували режим Гітлера.
Запитання. — Як прізвище цього промисловця?
Відповідь. — Доктор Вестрик.
Запитання. — Це той доктор Вестрик, який працював у США як європейський представник ІТТ?
Відповідь. — Ні. Його родич.
Запитання. — Вестрик з ІТТ був вашим агентом?
Відповідь. — У тому розумінні, як ви ставите запитання, не був. Він виконував особисті доручення Гіммлера й Ріббентропа.
Запитання. — Чиї доручення він виконував частіше?
Відповідь. — Частіше він працював на Ріббентропа.
Запитання. — Продовжуйте.
Відповідь. — Дев'ятого листопада я прийняв снотворне — через нервове напруження, викликане дивною мовчанкою Гейдріха, мене мучило безсоння — і заснув дуже рано, о десятій годині. Опівночі мене розбудив телефонний дзвінок. Я не зрозумів, хто дзвонить у такий час, і сердито спитав, якого біса мене будять і хто посмів це зробити. Ввічливий голос сухо відповів, що посмів це зробити
