Українська література » Пригодницькі книги » Острів Тамбукту - Марко Марчевський

Острів Тамбукту - Марко Марчевський

Читаємо онлайн Острів Тамбукту - Марко Марчевський
в когось, і не жартома, бо кожен, проти кого він зупинявся, боязко щулився і спішив швидше відійти геть.

Я спитав Боамбо, чи знає він цю небезпечну людину, але він знизав плечима. Виявилося, що ніхто з присутніх не знав, хто він такий, і не мав змоги впізнати його, бо маска закривала все обличчя, а пальмове листя покривало тіло нижче колін. Вождь сказав мені, що невідомий має право поранити будь-кого з хлопців і навіть убити того, хто не поважає своїх старих батьків і не турбується про них, а також того, хто гудить Арикі і не слухається його порад.

Я здригнувся від самої думки про те, яка небезпека загрожувала б мені, коли б я танцював разом з іншими. Тубілець із списом безумовно був людиною головного жерця. Якби злобній старик сказав йому: «Проколи Андо списом», людина в масці могла б убити мене, не несучи за це відповідальності.

Нарешті головний жрець обернувся до натовпу і голосно крикнув:

— Чоловік, який хоче кинути свою жінку, і жінка, яка хоче кинути свого чоловіка, хай підійдуть до мене! Хлопець, який лишився без сахе і хоче одружитися, хай теж підійде до мене!

Троє хлопців, серед яких був і Боро, підбігли до Арикі. Жоден чоловік і жодна жінка не підійшли до головного жерця. Це означало, що на нинішньому великому святі не буде розлучень. На торішньому святі було одне розлучення. Жінка, яку бив чоловік, після першого ж виклику головного жерця підійшла до нього. Арикі послав її в ліс. Пішли її шукати двоє — один з них був її чоловік. Але жінка вийшла з лісу з іншим.

Троє хлопців, які підійшли до Арикі, не змогли знайти собі дівчат, і зараз їм надавалась остання можливість одружитися. Але це залежало тільки від самих дівчат. Якщо котрась із них залишить свого обранця і підійде до одного з трьох хлопців, то стане його дружиною. Але жодна дівчина не підійшла до них. Боро даремно поглядав на Анду — вона не звертала на нього уваги.

Постоявши так деякий час в досить дурному становищі, троє хлопців повернулись до натовпу осоромлені, їм лишалося одне: або викрасти дівчину з чужого племені, або чекати наступного великого свята.

Танці були в повному розпалі. Чоловік у масці теж не зупинявся. Тепер він одійшов від молоді і танцював перед глядачами, все так же грізно розмахуючи списом. Раптом він рушив до мене й Боамбо, але вождь сердито глянув на нього, і він одійшов.

Бурум і дудки замовкли. Танець молодожонів закінчився. Влившись за руки, молодята пішли з галявини і приєдналися до інших. Головний жрець лишився сам. Високо піднявши голову, тонкий і високий, він стояв і урочисто оглядав натовп. Настала напружена тиша. Всі чекали чогось особливо важливого.

Стемніло відразу, як завжди, а хмари згустилися ще дужче. Раптом мигнула блискавка, сліпуче світло залило все небо і осяяло вершини гір, хвилі в океані і обличчя людей, а за мить ударив грім і темрява знову поглинула все. То був перший удар грому, який струснув під нами землю. Темрява зробилася ще густіша і непроглядніша.

— Запаліть вогнище! — прозвучав голос Боамбо.

Він був біля мене, але я його не бачив — так було темно. Вогнище погасло, люди забули про нього.

— Запаліть вогнище! — повторив Боамбо, і сильний голос його прозвучав тривожно.

Кілька тубільців підкинули у вогнище сухих дров, і воно знову розгорілося. Високі язики полум'я розсіяли темряву навколо, і людям ніби полегшало.

— Приведіть полоненого! — крикнув Арикі. — Полоненого приведіть, чуєте!

Габон! Нещасний Габон із племені бома!.. Я забув про нього, а це непростимо. У мене в самого багато турбот і неприємностей, але все-таки не слід було забувати, що в одній з хатин замкнений старий друг. Останні дні й ночі він слухав удари бурума й вигуки тубільців, які йому нагадували про смерть. Я хотів його врятувати, просив Боамбо не приносити його в жертву проклятому ідолові, хотів його вирвати якось із хатини і влаштувати втечу, але два сторожі невідступно вартували біля дверей, готові, в разі потреби, пустити в хід списи. Що я міг зробити?





Скоро Габон загине. Ось двоє тубільців вирили біля великого вогнища глибоку яму і забили в неї жертовний стовп, до якого прив'яжуть Габона. І справді, незабаром привели його на галявину і прив'язали до стовпа. Я подивився на старого друга, побачив його видовжене, похмуре обличчя — обличчя приреченого на смерть, і в моїй душі знялася хвиля обурення. Мені здавалося, що й сама природа не була байдужа до цього огидного видовища — вітер дужчав, блискавка і гуркіт грому стали частішими, тропічний ліс зашумів і застогнав на тисячу голосів, буря розбушувалася на всю силу…

Прив'язаний до стовпа, Габон стояв мовчки, схиливши голову. Обидва сторожі відійшли, і полонений залишився сам біля вогнища. Тоді до нього наблизився Арикі й крикнув:

— Бурум! Бийте в бурум!

— Бийте в бурум! — повторили й інші голоси. — Арикі танцюватиме танець семи поясів мудрості!

Пролунали удари в бурум і пискляві звуки дудок. Арикі постояв деякий час нерухомо, потім почав повільно, в такт бурума, пританцьовувати навколо прив'язаного Габона, бурмочучи щось нерозбірливе. Він розв'язав один із своїх семи поясів і кинув на землю. Обійшовши тричі пояс, він розв'язав другий і кинув його поряд з першим. Знову обійшов тричі пояси і розв'язав третій. Так, один по одному, головний жрець скинув із стегон всі сім поясів і пританцьовуючи покидав їх навколо зв'язаного Габона. Жрець ступав дрібними кроками, згинаючи ноги в колінах, нахилявся і знову випростовувався, відкидав голову назад і вигукував: «Хе-хо! Хе-хо! Хе-хо!» Цей сухорлявий, жилавий, з випнутими ребрами старик танцював з легкістю, якій можна було позаздрити. Дивлячись на нього, я думав: «Так, він здоровий, і алкоголь не скоро зруйнує його організм. Арикі

Відгуки про книгу Острів Тамбукту - Марко Марчевський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: