Експансія-I - Юліан Семенов

— Ви коли-небудь хвалилися тим, що підпалили рейхстаг, — хоча б жартома?

— Ні.

— Отже, ви ніколи не говорили, що підпалили рейхстаг?

— Ні.

— Ви пригадуєте сніданок у день народження Гітлера в сорок другому році?

— Ні.

— Ви не пригадуєте? Я попрошу, щоб вам показали письмову заяву генерала Франца Гальдера: «Я чув на власні вуха, як Герінг вигукнув: «Єдина людина, яка справді знає рейхстаг, — це я, бо я підпалив його!» Сказавши це, рейхс-маршал поляскав себе по стегну».

— Цієї розмови взагалі не було.

— Ви знаєте, хто такий Гальдер?

— Так.

— Яку посаду він займав у армії?

— Він був начальником штабу сухопутних військ….

Герінг устав з жорстокого вузенького ліжка, походив по камері, легко закинувши руки за спину; спинився під вікном, підвів голову, щоб побачити зірку на низькому осінньому небі; чомусь виразно уявив, як режисер, який сидітиме на високому стільці поруч з оператором на зйомці фільму про нього, про рейхсмаршала Великої Римської імперії германської нації, неодмінно скаже акторові, щоб той повторив цей жест; розслаблені кисті — за спину, різко піднята голова, стримана, сповнена гідності усмішка в'язня, який дивиться на зірки. Немовби показуючи майбутньому виконавцеві своєї ролі цей жест ще раз, Герінг повернувся до ліжка, знову закинув руки за спину і підійшов до віконця; але голову підвів аж надто різко, ніби відчувши на собі чийсь погляд, — вийшло картинно, подумав він, а дивиться на мене охоронник, він же безперестану дивиться, пора до цього звикнути. Якби все було, гірко подумав він, як було, Геббельс привіз би мені цей фільм і ми викликали б режисера, зробили йому зауваження, попросили щось змінити й перезняти, і він навряд чи відмовив би нашому проханню, а хто попросить прибрати картинність і фальш тоді, коли зніматимуть цей фільм?! До речі, назва мусить бути коротка і скромна. Мабуть, люди підуть на картину «Рейхсмаршал». Чи навіть просто «Герінг». Моє ім'я предметне, в ньому прихована про-стрільна конкретика, «Герінг»… Так, не «Рейхсмаршал», а саме «Герінг», так буде значно достойніше, все-таки я ще й досі не збагнув, яке велике щастя випало мені: лише той політик по-справжньому добився чогось, коли люди знають його не за титулами та званнями, а тільки на саме ім'я…

Ну, гаразд, спитав він себе, а якщо режисер зніматиме стрічку й вивчатиме архіви Нюрнберга і цей допит, що він скаже собі? «Наш Герінг переміг у битві з терором союзних суддів?» Чи, навпаки, визнає мою поразку?

Герінг походив по камері, все ще відчуваючи на собі погляди, ні, не цього американця, який дивиться на нього у вічко, а мільйонів тих, до кого повернеться його дух, а це буде пізніше, коли настане час відплати.

Зрештою, сказав він собі, я відкрито визнав, що мав намір розігнати опозицію й заарештувати комуністів. Так, боротьба є боротьба, з цим можна не погодитись, але картати мене за це не можна. Я відверто сказав, що мені не потрібно було підпалювати рейхстаг, бо я й так запроторив би в тюрми всіх, хто з нами не згоден. Позиція? Так, це позиція, а жодна позиція не буває беззаперечна. Я не виляв, як Ріббентроп чи Кальтенбруннер, я закривав обличчя руками, щоб не бачити цієї ганьби, я переконував їх на прогулянках приймати бій, доводячи вимушеність своєї правоти, а не відкидати очевидне, але так не було! Який же принизливий звірячий потяг до життя!

Він підійшов до стола, обережно сів на маленький стілець, угвинчений у бетонну підлогу камери, й заходився вивчати сторінки допиту, який вів російський обвинувач.

— Чи визнаєте ви, що метою війни проти Радянського Союзу було захоплення територій до Уралу? Приєднання до імперії Прибалтики, Криму, Кавказу, Волзьких районів? Підкорення Німеччині України, Білорусії та інших областей? Ви визнаєте це?

Герінг виразно почув свій голос, сповнений спокійної гідності, іронічний погляд, звернений на росіянина, зовсім розслаблена поза, ніякого напруження, абсолютна тобі статечність, але не безсила, а навпаки, охоплююча приховану, пружну енергію:

— Я не визнаю цього ні в якій мірі.

— Хіба ви не пригадуєте, що на нараді у фюрера шістнадцятого липня сорок першого року Гітлер саме так визначив цілі війни проти СРСР?

— Я хочу подивитися документ про цю нараду.

— Будь ласка, ми маємо протокол., передайте підсудному Герінгу. Ознайомились?

— Документ здається мені занадто перебільшеним щодо названих у ньому вимог.

— Але ви визнаєте, що цей протокольний запис спраж-ній?

— Я визнаю це тому, що я його бачу.

— Ви визнаєте, що згідно з цим документом ви були учасником цієї наради?

— Я був присутній… Саме з цієї причини у мене є сумнів у правильності протокольного запису.

— Хто записував протокол?

— Борман.

— Який був сенс Борману вести неправильний запис наради?

— Він перебільшив дещо.

— Багато?

— Наприклад, про області Волги не було й мови. Що стосується Криму, то… фюрер хотів мати Крим.

— Отже, на цій нараді йшлося про те, щоб Крим зробили областю імперії?

— Так.

— Відносно Прибалтики теж говорилося на цій нараді?

— Так, але ніколи не стверджувалося, що Кавказ має стати німецьким. Йшлося лише про те, щоб зробити сильний економічний вплив з боку Німеччини.

— Це означало, що Кавказ мав стати німецькою концесією?

— Якоюсь мірою — це можна було визначити тільки після переможного укладення миру.

— Отже, перебільшення Бормана зводиться лише до того, що про Волзькі колонії мови не було?

— Перебільшення полягало в тому, що тоді обговорювалися такі питання, які практично взагалі не можна було обговорювати. В кращому випадку можна було говорити про ті області, які вже зайняли, а також про їх управління.

— Ми зараз з'ясовуємо факт, що про ці питання була розмова на нараді. Ви тепер цього не заперечуєте?

— Частково ці проблеми обговорювалися, але не так, як тут записано.

— Я хочу зробити висновок, що ця нарада підтвердила основний план захоплення територій Радянського Союзу.

— Це правильно. Але я повинен сказати, що я, як відзначено в протоколі, не поділяв цих неосяжних пропозицій. Зверніть увагу на те, що тут сказано: «У відповідь на тривале обговорення цих питань рейхсмаршал підкреслив найважливіші моменти, які саме зараз могли бути для нас визначальні: забезпечення народу продовольством, забезпечення потрібною мірою господарства, а також налагодження безпеки шляхів сполучення». Я хотів звести нескінченну дискусію — наслідок сп'яніння від перемоги — до суто практичних питань.

— Сп'яніння від перемоги мало місце, я згоден, але з ваших пояснень не видно, що ви заперечували проти приєднання Криму до імперії. Це так?

— Я не мав ніяких підстав для цього.

— Ви виступали на нараді рейхскомісарів окупованих областей шостого серпня сорок другого року?

— Дайте,