Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів - Андрій Кузьменко
Розказали по радіо, шо знов
Піднімуться ціни на газ.
Ти наїлася сємочок і ржеш,
Ніби можеш жити ще раз.
Діти
Коли з тобою ми ходили до школи,
Ми були діти, і тому нам було добре.
Було круто, і їли ми жувачку,
І цілувалися — то було дуже смачно!
А потім вже, коли ми вчились в інститутах,
Ми були діти, і знов нам було круто
Замість на пари ходили ми по барах,
Там пили пиво і шпори писали.
Чи є гроші, чи в мене їх нема —
Ніколи ти не залишишся одна.
Чи є гроші, чи в мене їх нема —
Нам буде добре, ти не будеш сама.
Ми стали старші і ходим на роботу,
І вже не маємо до іншого охоту
Ми маєм діти і любим з ними бути,
Ми загоряєм у Єгипті — то круто!
Коли ми станемо старими пеньками
І під під’їздами чесати язиками.
І буде гарно, бо знову ми, як діти,
І буду я тебе так само любити!
Чи є гроші, чи в мене їх нема —
Ніколи ти не залишишся одна.
Чи є гроші, чи в мене їх нема —
Нам буде добре, ти не будеш сама.
До смерті і довше
Ті сходи, дерева, камені малюю собі.
Як шкода, ніхто ше ніколи сюда не ходив!
Із моря, із крові, із солі ти вийшов один,
Під сонцем і небом літаєш, як проклятий син.
Фарбуєш на чорно і біло свої слова,
Ніколи нічого не маєш — то твоє життя...
Літаєш собі — літай,
До смерті і довше.
Нікого тут не шукай,
Хто був, той пішов вже...
Високо собі літай,
До смерті і довше.
Нікого не піднімай —
Ніхто вже не схоче...
А знизу наскоро між нами мурують стіну,
Я хтів би з тобою так само і, може, піду.
Літаєш собі — літай,
До смерті і довше.
Нікого тут не шукай,
Хто був, той пішов вже...
Високо собі літай,
До смерті і довше.
Нікого не піднімай —
Ніхто вже не схоче...
Духи
Я хочу бути твоїми духами
І затікати — там, де не пускала нікого до мене.
Я хочу бути твоїми думками
І прочитати — то, шо не сказала ніколи словами.
Я — грішний син свої мами,
П’яний гріхами.
Я — грішний дух свого тіла,
Спалюю крила...
Я хочу бути твоїми слідами
І заходити — там, де ти ховаєш свої очі.
Я хочу бути твоїм власним небом,
Я хочу бути близько біля тебе, як повітря.
Я — грішний син свої мами,
П’яний гріхами.
Я — грішний дух свого тіла,
Спалюю крила...
Я хочу бути твоїми духами,
Твоїми духами...
Так, то я,
Я хочу бути духами...
Душа і плоть
Біль відчаю хвилею котиться зверху,
Кидає на вітер нетлінні слова.
На трупах стою і очікую смерті.
О Боже! Я бачу кусок кістяка.
Розплаяна плоть в неземному конверті
Летить у безвихідь, зникає в пітьмі.
Я знову у фальші думок круговерті —
Очікую Бога, а топлюсь в багні.
Засмоктують сохлі мої почуття,
Страхіттями живлять вже мертву ідею.
Душа відлітає кудись в небуття,
А плоть...
Душа відлітає кудись в небуття,
А плоть...
Плоть вже розклалася, злившись з землею,
Злившись з землею...
З Новим роком
Цілий рік його чекали, і коли вже зима
Понакрила білим снігом і приспала поля,
Позаносила ялинки нам до хати живі,
Ми наїлися цукерок і бажаєм собі...
Шоби в наші теплі хати не заходив мороз,
Шоби наше добре серце не хворіло на зло,
Шоби в космос полетіли всі космічні літаки,
Скрябін хоче всім добра...
З Новим роком!
А ми зустрінем новий рік і понап’ємося вина,
Будем голосно стріляти, але то не війна.
Самі ліпші подарунки подарує нам життя,
Самі ліпші побажання попридумуй собі сам...
Шоби в наші теплі хати не заходив мороз,
Шоби наше добре серце не хворіло на зло,
Шоби з космосу вернулися космічні літаки,
Скрябін хоче всім добра...
З новим роком!
Шоби в наші теплі хати не заходив мороз...
З новим роком!
Шоби наше добре серце не хворіло на зло...
З новим роком!
Шоби в космос полетіли всі космічні літаки...
З новим роком!
Щоби з космосу вернулися космічні літаки...
Скрябін хоче всім добра...
З новим роком!
Загублений рай
До себе в хату входиш через вікно,
Напам’ять знаєш це недобре кіно.
Читаєш ти газети, тихо кричиш,
Тобі не треба ніц, хіба коли спиш.
Холодні сльози свої не витирай
І мову риб ніколи не забувай...
Нікого злого ти сюда не пускай —
В загублений рай!
Ті свої сни нікому не віддавай
І всьо, шо маєш, ти від них заховай...
Вони всі хочуть зла, ти скоро тікай —
В загублений рай!
І знов хтось брудний
