Дощовий світанок - Олександр Іванович Ткач

у Орла, Коли побачив, як той круже, Над полем, трохи край села. «Навіщо тобі небо синє, Де ти вируєш увесь час?.. Ми разом тут: і кури, й свині, - Давай, приєднуйся до нас! Дивись: у нас напої, їжа, Хазяїн нам все це дає! В сараї завжди сіно свіже, І навіть ніччю світло є!..» «Крилом я обіймаю зорі!.. - Орел погордо відповів: Що бачиш Півень ти в коморі? – Весь світ твій, - той хазяйський хлів! І як у хліві проживають… Що гарно там, - то балачки! Бо там з свиней бекон здирають, А кури йдуть на корочки!..»

МОРАЛЬ:

Що краще: воля, чи сарай, Широкий степ, чи панський хлів?.. – Сам відповідь собі ти дай: Людина? – Чи холоп без слів?..

27. 02. 2010 рік     

ПАРОДІЇ  НА  ЛІНУ  КОСТЕНКО

Мені дуже подобається поезія Л.Костенко. Але серед тієї натхненної творчості, де я літаю на крилах безмежної снаги слова, я інколи помічаю і те, що мене надихує на пародії. Ювілею поетеси присвячується.

 *** Що ж, авторучка - це не шабля із піхов. Ворожа кров не бризне з під пера. І лиє дощ. І гетьман не приїхав. Неслушний час. І все таки пора. Пора! Пора! Живеться, як на Етні. Ганьбу віків магма відпере. Це лиш слова, зате вони безсмертні. Вгамуйте лють. Їх куля не бере

    ПАРОДІЯ:

Вгамуйте лють, бо гетьман вже вороже, З вулкану магмою не бризне вража кров.    І лиє, лиє дощ, він затопити може, Що не зрубала гостра та, шабля із піхов. Слова, що не зрубала шабелька-шаблюка, - Їх клята авторучка не пише без пера. А вони безсмертні. Та наче та гадюка, Все лізуть мені в вуха: «Трам-тарам-тара!..».
***

         Ще один вірш моєї поетеси:

Спини мене отямся і отям. Така любов буває раз в ніколи. Вона ж промчить над зламаним життям, За нею будуть бігти  від ніколи. Вона порве нам спокій до струни, Вона ж слова поспалює вустами. Спини мене, спини і схамени, Що поки можу думати востаннє. Що поки можу, але вже не можу, Настала черга й на мою зорю. Чи біля тебе душу відморожу, Чи біля тебе полум’ям згорю.

    ПАРОДІЯ:

Чи може хочу, а може вже й не хочу, Тому мене не треба і спиняти. Морочу голову тобі, чи не морочу, - Казати це тобі, чи не казати? Замерз я біля тебе, чи палаю, Згорю, чи відморожу другий «ніс»? Але одне я твердо мила знаю, Що я до тебе точно не доріс! Не треба бігти навіть від ніколи, Не треба так спішити в небуття. І ці невинні, і смішні «приколи», Та не зламають нашого життя! ***

І ще:

Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином просвітним. Цей білий світ, - березова кора, По чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти все поривавсь. Сьогодні осінь палахнула димом. Хай буде гірко. Спогади про вас. Хай буде світло, спогадом правдивим. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. Це був тільки сон, Що ледь торкнувся пам’яті листами.