Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр

«Перший Національний не має наміру подовжувати контракт із «Студією Савіка Шустера», який закінчується 31-го грудня».

З газет

«Мне лично денег никогда никто непредлагал. Студии — наверное, да. Но мы не берём категорически. Такого не может быть».

З інтерв’ю

Любий Савік! Дорогенький!

Вас віта моя сім’я!

Наше прізвище Карпенко,

Пише лідер, тобто я.

Звусь Петро. Ми Вас безмежно

Поважаєм (кум і зять

Навіть «шустерозалежність»

Трошки стали відчувать).

І тепер нам дуже прикро,

Що за, вибачте, фігня?

Ми по Першому вже звикли

З піплом хавать Вас щодня.

Ви в своєму ділі майстер.

Скільки ж рідкісних злодюг

Ми побачили у вас там!

З кожним Ви — неначе друг.

Хоч маньяк! Дасте Ви слово,

Хоч би й підором було!

Тиждень, другий…Все! Готово!

Любимо оте мурло!

Вірим, що він — муж державний

І що інших в нас нема…

Це Ваш дар — шустренько, вправно

Просувати до керма.

І при тому — безкорисно,

Без відкатів чи доплат!

(Зять сказав, а зять мій, звісно,

Знає все, бо Ваш фанат).

Тільки Вам заглянем в очі –

Настає, немов гіпноз:

Тільки Вас ми слухать хочем

(І погоди ще прогноз).

Повна, як гранчак, по вінця

Тільки Вами голова,

І «маленьким українцем»

Кожний себе відчува.

Ну, а Ви, як Батько, Гуру,

Нас, покликавши в свій храм,

Європейськую культуру

В пику тикаєте нам.

Якось тут дружина плаче,

Хоч живемо залюбки,

Після шустер-передачі

Сон побачила важкий.

Наче я, вона і діти

У лікарні лежимо,

Лікарі там, як бандити,

Нас ганяють, мов те «чмо»…

Раптом серед крові й бруду

(Галя крикнула: «Невже?!»)

Ви заходите, і груди

Всім нам ріжете ножем!

І в глибини, прямо в душі,

З велетенського мішка

Нам туди «бараків», «бушів»

Ваша кидає рука,

Любих серцю «тягнибоків»,

Милу тітоньку Ештон,

«Сантаклаусні», широкі

Ваші рухи…Тільки сон

Став зникати. Коломойський

Промайнув, довів до сліз

Мою Галю…«Узбагойся!» —

Ще й кажу на інгліш: «Пліз!

Не лякайся тої жуті,

Не кусай собі губи,

То вночі приходив Путін

І Галюні поробив!

Савік — любка, Савік — киця,

В нього студія крута…»

Розумію, не годиться,

Так розтягувать листа.

Все! Кінчаєм, лиш два слова

Скажем урядові так:

Савік Шустер — це основа,

Ми без нього — ну ніяк!

Можем жить без сала, риби,

Правда хай мине наш край,

Та й життя нам не потрібне,

Нам потрібен «Шустер Live»!

І будь ласка, щоб без травми,

Серце, Савік, бережи!

В світі є Непал, Зімбабве,

Телебачення Фіджі!

Ваш талант їм знадобиться:

Налагодьте агітпроп

І «маленьких зімбабвійців»

Просувайте до «європ».

Під кінець згадався Ленін,

І хоч в нас не комунізм,

Та сім’я наша Карпенок

Ось придумала девіз.

Щоб життя здавалось гарним,

Треба кожній нації:

ПОВНА ВЛАДА ОЛІГАРХІВ

ПЛЮС ШУСТЕРІЗАЦІЯ!

«Соціальні та пенсійні виплати,

продаж ліків, будуть призупинені».

З новин.

«Скажи-ка, дядя, ведь недаром…»

М.Ю. Лєрмонтов

— Скажіть-но, вуйку, недаремно

В ці дні, суворі та буремні,

Відрізали ми Схід?

І ту фінансову блокаду

З піснями зустрічаєм радо,

Бо не одержать пенсій, гади,

Ні бабця там, ні дід?

— Так, недаремно, мій небоже!

Бо житель там такий негожий…

Тому і не дамо.

І не відправим йому ліки,

Бо в нього погляди всі дикі.

Хоча без ліків воно звикло,

Хай вижива само.

— А кажуть, там іще є діти,

І ніби діти хочуть жити.

Скажіть, а з ними як?

— Так, їсти хочеться, мабуть, їм,

Та чи потрібне їм майбутнє?

Нехай дракон на ймення Хутін

Годує їх за так.

Та і жаліти їх