Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр

4.

А це хто на вітрі хитається, мов п’яний?

Я — середньостатистичний киянин,

Вийшов на вулицю погрітись,

Бо вдома зуби клацають, гади!

Он і песик зі мною, розумний як Верховна Рада!

Кличуть собачку Прогрес.

Песик це добре. А про що тут виємо, товаришу пес?

Про те, що була влада злочинна,

А тепер єдина потрібна Україні.

Відпустіть, панове-отці,

Бо ми ні в чому не винні!

Вітер! Сніг та вітер!

У каштанів задубіли віти…

5.

Стоп! Що тут у нас — бурулі, льодок?

А це ж дитячий садок.

Заходять дванадцять.

Панове, тільки не роздягаться!

Бо враз ОРЗ, і це, якщо повезе.

А в дитсадку все морозом дише!

(Звісно, установа державна, не своя квартира)

Тому й холодніше.

Вихователька, тьотя Іра чи Фіра,

Аж синя, та каже дитинці: радуйся,

Бо нам обіцяли температуру приміщення

Дванадцять градусів!

Головне, щоб не було серед вас

Вань, Ліз та Маш,

Тоді розквітне садочок наш.

Тож, заспіваймо, Степанчики і Тарасики!

А дітки мовчать, бо змерзли, масіки…

6.

Прем’єр

— Пане мер, а чому стовпчик температури

Стоїть на нулі?

Мер

— А так легше готуватись до холодної землі.

7.

Знову вийшли на вулицю,

Перехожі один до одного туляться,

Коли бачать, стоїть коло свого дому —

Олігарх знайомий!

От, кому тепло в столиці,

Шуба з лисиці, сам червонолиций.

— Привіт! Чом не поїхав звідси?

— Та ви шо! У мене дома, як Ніцца!

І шо нам зіми-холода?

— А заводи твої працюють?

— Такі да!

— А як же війна? — Та спасібочкі войнє!

- І прибутки не падають?

— Такі нє!

— А як же деолігархізація?

— Та бачив у сраці я!

8.

Далі, далі їде кортеж.

Це що у нас, пологовий будинок?

Авжеж!

А хто там кричить?

Так то немовлята.

А хто зараз вигукнув «клята»?

Це вам здалося, панове депутати,

Радіє дитинка, пишається мати,

Хоча трошечки їм холоднувато…

9.

Раптом у провулку, мов привид-примара!

Хто це? Невже Азаров?!

Чи його тінь?

Це той, що кумедно казав промови,

Бо не знав державної мови,

І взагалі тримався, мов пінь.

Слухай-но, тінь,

Тебе ми впізнали одразу,

Знайди нам трохи газу,

А потім, ворожий, згинь!

Згинув. Пропав. Газу не дав.

І все так підступно, злочинно…

Ось у кому народного горя причина!

10.

І знову той самий пес,

Що звався Прогрес —

Витягнув шию і виє! Виє!

А поруч на землі лежить хазяїн,

Середньостатистичний киянин.

— Невже хтось вмер? —

Здогадався здогадливий мер.

— Підніміть його, хай поскаче, зігріється, —

Каже прем’єр.

— Та він скакав, — каже песик, —

І на Майдані ідейно, і просто так,

І гопак, і краков’як,

А от зараз ніяк.

— Немає приводу для суму та апатії —

Якщо скакав, значить, вмер за демократію.

11.

Вітер! Вітер щомиті!

Їдуть дванадцять державних осіб,

Думають думку дванадцять діб,

Мудрість у скронях у всіх аж гуде,

Рішення мудре ось-ось упаде.

Раптом упала ідея одна!

Рано чи пізно наступить весна!

Газу ворожого брать западло,

Прийде само нам тепло у житло!

Так що народик наш буде в красі,

Хай докупає ще теплих трусів,

Будуть дванадцять у них градусів!

Хоч дочекаються, мабуть, не всі…

Годі! Потрібно і нам позитиву!

Їдемо в лазню! В село! На Мальдіви!

12.

Гей! Гей! Радість у наших людей!

Пішла злочинна влада!

Співай, громадо!

Прийшли прихильники

Маркіза де Сада!

«Відомий політик, Ірина Фаріон, яка мала намір зробити українців авангардом світової термоядерної війни, на жаль, не пройшла до нового парламенту…»

з демократичної преси

«Куда уехал цирк? Он был ещё вчера…»

майже народна пісня

Нагостривши парламентські лижі,

Нагадавши примару чи сон,