Таємна вечеря - Борис Ілліч Олійник

живого — не з булата. Цей меч дарує із любові Мати, Як віру, пам’ять і закон предтеч. Йому імення, — Слово непожате! Його не зміг і в голокост купить Цей пройда із люцифером у змові. Ми не полки супроти душолова — Ми проти нього подвигаєм Слово — І хай Господь на подвиг окропить! То буде січа, грізна і свята! Ще нечисть вчинить сатанинський шабаш, Щоб Слову Істини замкнуть уста. Отож, Богдане, іменем Христа — Хай опліч Слова стане твоя шабля І оберіг козацького хреста! Нас осміють сучасні плазуни, Що на іменні «неньки-України» Взяли бариш. І, скинувши личини, Допродують на ринках сатани Ошуканий народ, його святині Новітнім хазяям із чужини. Нехай іржуть на гульбищах чуми, — То знак провісний їхньої кончини. У нас є Меч. За нами — Україна: Останніми засміємося ми! Ми самоїдство спалимо в корінні, Ми випалимо розбрат, як осот, І явимося світові єдині, З високочолим іменем — Народ! На цій межі не місце перезовам. Усе дрібне розвіємо, як дим: Ми маєм стати чисті перед Словом, Як перед Сином у вінці терновім І Материнським образом святим! Трубить Трубіж. На роковій межі В останній бій виходимо при Слові, Бо тільки Слово береже в основі Безсмертя української душі. Соборно славтесь, вічні Матері, Чолом вам, всевидющі кобзарі, Що нас будили покликом козачим, І не дали праправнукам незрячим Загнати нас в мальтійські ятері! На Трубежі, на грізнім рубежі Во здравіє поставимо їм свічі: Вони живі для нас у віковічні, І пам’ять їхню не сточить іржі, Бо стали Словом чистої води,