Таємна вечеря - Борис Ілліч Олійник

Ми в пошуках спинятися не звичні. Якщо Пророк чи темні кобзарі Плюють на доляр (що, їй-бо, комічно!), Ми їх заманимо під прапори, Обарвлені у рідні кольори, І купимо на щось ... патріотичне. — І щиро посміхнувсь на крупний план, Немов любаску, пестячи гаман. V
Трубить Трубіж. Ми вийшли на рубіж Нового віку. Біля верховини Два Гетьмани Єдиної Вкраїни Зійшлися на хрестові роздоріж. Двадцятий підбива кривавий лік, Чечню і Косово поклавши в клунок. Уже валютний відкрива рахунок Крутий баришник — двадцять перший вік, В надії — душі прикупить за шлунок. Зітхнув Тарас: — Останній рубікон... Всього було на нашій Україні, Але таких чорнобилів, як нині, Ще не було, Богдане, іспокон. Супроти нас — не хан, не богдихан, Не лях, не шваб чи «рідні» московити, — Сам князь пітьми — володар сього світу, — Не військо вислав, — виставив гаман. О, той гаман бере в солодкий бран Усе, що добувалось у двобою: І честь, і славу, купно з булавою, І «патріотів» одяга в жупан, З чужого краму на чужім закрою. Нас не взяли ні паля, ні таран. Одвазі нашій навіть чорт — не пан, Та нині ворог особливий, друже. Цей не по землю, цей прийшов по душі, Щоб взяти їх на золотий аркан. Уже зманив і провід у пани, А челядь їхню осліпив грошвою. Вони й не згледілися, як юрмою Пішли на панщину до сатани. — — За що ж ми гибли, коли все на зиск Перевели онуки перевчені? — Зів’яв Хмельницький, надломивши скрик. — Не все, Богдане, — одказав Шевченко. Гадаєш, чом цей усеможний смик Вищить на нас — аж посинів язик? Бо він, Богдане,