Таємна вечеря - Борис Ілліч Олійник

замірявся нині Скупить останнє, що покіль у нас Не продане, — коріння і святині. Та замість того у черговий раз Скупив увесь непотріб України, І казиться, що знов проторгувавсь. А цим непотрібом — з Панька-царя Завалено всі ринки та базари. Воно завжди вдягало шаровари, Щоб вигідно продатись крамарям. Згадай, як велемовні чолові, Після твоєї, гетьмане, кончини, Побігли в козачки до Катерини, Не встигла й кинути на чайові. Та і мої вельможні землячки — Куди ж тобі — вкраїнолюби ревні! — А за тридцятку з царської руки Такий між себе учиняли рейвах, Що не лишень навзаєм сорочки, А й Україну дерли на шматки. Вони при кожній владі — на посту: Їм байдуже, яку доїть державу, Яку продати корогву з держалом, — Червону чи блакитно-золоту, — Їм головне: напхати в калиту. І чим же наші, гетьмане, пани Від паничів теперішніх одмінні? Та схожі, мов краплина в крапелині, Крутих батьків розбещені сини! Хіба різняться дещо по натурі, Оскільки в різних вимірах живуть: Якщо вельможні наші помпадури Із православних дерли у три шкури, То нинішні — вже й шкури продають — Вкраїнської, волячої фактури, — На гамани заморській клієнтурі. То хай усіх закупить — до ноги, — Не так на світі буде гидко й душно! Нам головне, Богдане: тільки б душі Він, як овець, не вивів на торги. — VI
Трубить Трубіж: ми вийшли на рубіж Найтяжчого з усіх двобоїв, брате. Тут не зарадять шабля чи гармати І не розсудить гайдамацький ніж. Тут знадобиться особливий меч: Із кореня