Відгуки
І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
Читаємо онлайн І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
«Після дощу усе повеселіло…»
Після дощу усе повеселіло, Пругкими стали листя і трава. Липнева злива спеку швидко змила, І зранечку природа мов нова. Хоч вздовж бордюрів ще стоять калюжі І в них святкують літо горобці, Та місто, посвіжіле й чисте дуже, Трима знов сонце вранішнє в руці. «Дневной прогноз вернул сегодня лето…»
Дневной прогноз вернул сегодня лето, А утро – солнце в неба синеву… Я черствую крошу горбушку хлеба, Бросая крошки воробьям в траву. Они толкутся и кричат так дружно… Я ж – взвешиваю, словно на весах. Вот воробью так мало в жизни нужно — Лишь хлебушек да солнце в небесах. А человек – насытиться не может, Неймет границ он в жадности своей. Ну а, по сути, мы ведь так похожи: Что человек, что серый воробей. «Заступає місяць на сторожу…»
Заступає місяць на сторожу, Щоб світити знову уночі… Оплели цегляну огорожу Наче оксамитом паничі. Небо ще на заході жевріє, Хоча сонце сіло й не пече. Вітерець вечірній вже не віє, А спокійно, мов вода, тече. В білого наливу ароматі Засинають сад старий і двір. В сутінках вовтузиться на хаті Вісник ночі – чорний нетопир. Спокій заливає всі щілини, Ніч заходить тиха і свята. І її прикрасить неодмінно Місяця сережка золота. «Липневе сонце вдень ще сліпить очі…»
Липневе сонце вдень ще сліпить очі, А ночі його теплі й соковиті. Хоча пшениця вже у
Після дощу усе повеселіло, Пругкими стали листя і трава. Липнева злива спеку швидко змила, І зранечку природа мов нова. Хоч вздовж бордюрів ще стоять калюжі І в них святкують літо горобці, Та місто, посвіжіле й чисте дуже, Трима знов сонце вранішнє в руці. «Дневной прогноз вернул сегодня лето…»
Дневной прогноз вернул сегодня лето, А утро – солнце в неба синеву… Я черствую крошу горбушку хлеба, Бросая крошки воробьям в траву. Они толкутся и кричат так дружно… Я ж – взвешиваю, словно на весах. Вот воробью так мало в жизни нужно — Лишь хлебушек да солнце в небесах. А человек – насытиться не может, Неймет границ он в жадности своей. Ну а, по сути, мы ведь так похожи: Что человек, что серый воробей. «Заступає місяць на сторожу…»
Заступає місяць на сторожу, Щоб світити знову уночі… Оплели цегляну огорожу Наче оксамитом паничі. Небо ще на заході жевріє, Хоча сонце сіло й не пече. Вітерець вечірній вже не віє, А спокійно, мов вода, тече. В білого наливу ароматі Засинають сад старий і двір. В сутінках вовтузиться на хаті Вісник ночі – чорний нетопир. Спокій заливає всі щілини, Ніч заходить тиха і свята. І її прикрасить неодмінно Місяця сережка золота. «Липневе сонце вдень ще сліпить очі…»
Липневе сонце вдень ще сліпить очі, А ночі його теплі й соковиті. Хоча пшениця вже у
Відгуки про книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін (0)