Відгуки
І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
Читаємо онлайн І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
обмолоті, Деінде ще цвітуть волошки в житі. Ще вранці шелестять зелені крони, Хоч листя золотиться вже по краю, Та у природи є свої закони, І липня вік до краю добігає. Й мені чомусь від цього сумовито, Бо час іде дорогою своєю… І серпень, завершальний місяць літа, Вже нас чекає зі святим Іллєю. «В поезії основа – слово…»
В поезії основа – слово. Я, мабуть, перед ним грішу, Бо лиш душею, знову й знову, Щодня вірші для вас пишу. Так, знаю, що вони – не диво, Й не стануть текстом для пісень, Та лише хочу, щоб щасливо Ви прожили свій кожний день. «Серпневий вечір, як на піку літа…»
Серпневий вечір, як на піку літа, Купає тіло в лагіднім теплі… І так бентежно зараз пахнуть квіти, Немов не в місті я, а у селі. Підбори тонуть у м’якім асфальті — Від спеки він ніяк не відійде. А на газона випаленій «шпальті» Трава геть пофарбована в руде. Густе повітря можна бачить оком Чи навіть потримать його в руці. В небесній висі місяць одинокий, Здається, що пливе у молоці. А звуки гаснуть у гарячій тиші. Як по воді бреду в ній навмання… І в цю хвилину думка швидко пише Вечірній віршик п’ятничного дня. «А деревья-то выросли как…»
А деревья-то выросли как! Ну, мы тоже уже… повзрослели. Все казалось, что годы – пустяк, А они быстро так пролетели… И теперь все быстрее летят. Сколько ж лет уже кануло в Лету? Как хочу я позвать их назад, Но, боюсь, не услышу ответа… Да и дни наши трудно считать, Ведь похожи они друг на друга. Утро, день, вечер, ночь и опять
В поезії основа – слово. Я, мабуть, перед ним грішу, Бо лиш душею, знову й знову, Щодня вірші для вас пишу. Так, знаю, що вони – не диво, Й не стануть текстом для пісень, Та лише хочу, щоб щасливо Ви прожили свій кожний день. «Серпневий вечір, як на піку літа…»
Серпневий вечір, як на піку літа, Купає тіло в лагіднім теплі… І так бентежно зараз пахнуть квіти, Немов не в місті я, а у селі. Підбори тонуть у м’якім асфальті — Від спеки він ніяк не відійде. А на газона випаленій «шпальті» Трава геть пофарбована в руде. Густе повітря можна бачить оком Чи навіть потримать його в руці. В небесній висі місяць одинокий, Здається, що пливе у молоці. А звуки гаснуть у гарячій тиші. Як по воді бреду в ній навмання… І в цю хвилину думка швидко пише Вечірній віршик п’ятничного дня. «А деревья-то выросли как…»
А деревья-то выросли как! Ну, мы тоже уже… повзрослели. Все казалось, что годы – пустяк, А они быстро так пролетели… И теперь все быстрее летят. Сколько ж лет уже кануло в Лету? Как хочу я позвать их назад, Но, боюсь, не услышу ответа… Да и дни наши трудно считать, Ведь похожи они друг на друга. Утро, день, вечер, ночь и опять
Відгуки про книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін (0)