Таємна вечеря - Борис Ілліч Олійник

...Знав, що сподіється вранці, Коли Його поведуть. І раптом — зніяковів, Ніби школяр, Що підгледів те, Об чім не дано їм відати. «Не відають, що... вчиниться!?» — Обпекло гнівом. Але спохопився: «Чи винні, що їм не дано?» Зітхнув, Всепрощенно і скорбно. ...Сіли за стіл. Уділилися хлібом. Вино багровіло, мов кров. Кусень не ліз у горло: Кутуляли надсилу. Хтось плямкнув, — і осікся. Але тишу було оскоромлено. — Сьогодні один із вас Зрадить мене... — Сказав стомлено. І усміхнувся гірко: «Та хіба в тому їхня вина?» Сахнулись од хліба й вина. (Від жаху зіщулилась зблідла трепета, Відчувши: за гілку її, мов тенето, Схопила мотузка, і зашморг вужачо Згорнувся в кільце. І — чиєсь лице... І синій язик обвисає ледачо. О, тільки не це!!!). Перезирнулися: хто се прорік? У когось нервово зламало сірник, Ніяк не міг прикурити — руку звела остуда. ...Двері були відкриті. На порозі стояв Іуда. II Решта все було за Писанням. Ізняли Його страдницьке тіло з хреста, Плащаницею згорено вкривши. І занесли у склеп, і поклали Христа На погребне, холодне узвишшя. А на третій, як діви прокрались у склеп, Щоб оплакати і помолиться, — Вже Його не було. Тільки сиве крило, Опустила сумна плащаниця. І невимовний подив єство їм опік, Як за спинами Вісником Бога Горній Янгол постав, і суворо прорік: — Хто шука серед мертвих живого? — III ...Мертві піють і п’ють. Тягнуть цвяхи з хреста На колекції та сувеніри...