Таємна вечеря - Борис Ілліч Олійник

за те, щоб ситі байстрюки Пустили наші мощі і могили Лабазникам нечистої руки?!» Хіба минуле з молотка продати? Хіба на честі приторгуєш честь? У всі віки присяга у солдата Однакова: «Вітчизна або — смерть» Коли ж солдатську ратницьку святиню Виносиш під полою на базар, — Ти право продаєш своєму сину Тебе й Отчизну спродать, як товар. В грядуще зри! Ти бачиш, як безжурно, Діставши гаманці і гамани, Рушник од неньки, дідову бандуру Тобою ж вчені, спродують сини? Уже дістали булаву з-під лави; Уже твій хрестик тичуть гендляру; Затим вторгують на козацькій славі, Потому пустять і саму Державу, Як ти сьогодні — Батьківську Зорю. ... Щоночі, на дванадцятім ударі, Гримить сурмач у забуття сліпе: «Коли минуле спродав на базарі, Ти вже продав грядуще і себе!» Роздум

З народного

Був день невеселий по осені пізній. Птахи ціпеніли під вітром наскрізним. І сонце не в силі розплющить повіки... Був день невеселий на вигасі віку. І все було сіре, з неструганих дощок. І думав я сіро, панове, про от що: «Стою на асфальті, у лижі озутий. Чи лижі не їдуть, чи сам я безпутній?» Так бачу, що й інші на лижі постали, І теж — ані з місця, мов коні у стайні. І мов не такі ж ми невдатні, як з виду. І все ніби в нормі... А лижі не їдуть. І клали ж асфальт, як учили з Парижа, А отже ж не ідуть даровані лижі. Черговий дорадник з крутої держави Регоче: — Ну ви ж і вчудили, їй право! І хто ж вам лижню на асфальті нараяв? Та в ролики взуйтесь — і гайда до раю! — ... Покіль ми ті ролики кляті взували, Асфальт розгатили важкі самозвали.